Лучники XII—XIII століть

Ментальність варягів добре вписується в соціотип, відомий в типології Юнга як “логіко-сенсорний екстраверт” (“Адміністратор”).

Щодо їхнього походження у дослідників немає одно­стайності, проте дедалі більше фактів свідчить про їхні витоки з українського “етнотворчого казана”. Варяги перебували у тіс­них стосунках з населенням Скандинавії і Балтики, проте не були норманами-вікінгами. Згідно з сучасними досліджен­нями, “варяги... говорили староукраїнською чи слов’янською мовою. Записи, залишені варягами, писані кирилицею, а не рунами, якими писали нормани. Маємо згадки, що серед варягів були хрис­ти­яни ще перед IX ст., тоді як нормани почали християнізуватися щойно в X і XI століттях. Як це сталося, що варяги-руси, якби вони були норма­нами, принесли в Русь-Україну не норманських, а руських богів? Як вони могли б відразу забути свого Одина-Водана? Ніколи не згадувати про Валькірію, Валгаллу, богиню Фрею чи Еду? Звідкіля вони могли знати про Перуна, Дажбога, Сварога, Хорса та інших богів? Коли подивитися на статуї варязьких і норманських богів, то бачимо разючу різницю. Перун — русько-варязький бог, з вигляду типовий гал або рус. Це стрункий вусач, безбородий, елегантний молодець. Óдин — норманський головний бог — це одно­оке страховище з величезною сірою бородою у товаристві двох воронів Ґуґіпа і Мупіпа та двох вовків Ґері та Френчі. Óдин — це бог перемоги і людських жертв. За нор­ман­ською теорією виходило б так, що норманські вікінги, прийшов­ши в Русь-Україну, змінили своє ім’я з вікінгів на варягів, змінили свою віру — відцуралися свого германського бога Óдина й прийняли руського Перуна, також змінили свою мо­ву тощо. Греки знали вікінгів-норманів, але знали й русів-варягів”⁸⁰.

Як відомо, варяги були торговцями і воїнами, активність яких охоплювала на лише Балтію, а й всю Середню і Східну Європу включно з Візан­ті­єю. Нерідко вони виступали в ролі найманого профе­сій­ного війська. Саме від цьо­го й походить їхня назва — “варяги”, що означає “вої­ни”, “захисники” (від древ­нього кореня “вар”, наприк­лад “варта”, “варто­вий”; словенське “varuh” — хоро­нитель, опікун, захисник; англійське “war” — війна, “warrior” — воїн). Цікаво, що в релігії зоро­астризму, яка була поширеною се­ред арій­ських племен, третій ангел називався Кшатра-Вайріа (Кшатра — лицар, Вайрія — воїн) — опікун металів, з яких роблено зброю — ангел лицарства — ангел полян. За християнства цей ангел — архістратиг Михаїл — став опікуном Києва⁸¹.

Контакт доповнюючих протилеж­ностей — українського “Миротворця” і варязького “Адміністратора” — виявився дуже плідним і мав ознаки дуальної взаємодії. За словами історика, варяги і київські “луччі люди” (місцева еліта) швидко “прийшли до порозуміння, так що варяги зайняли Київ без боротьби. Історичний перелом пройшов без потрясінь. Варяги увійшли в місцеву панівну верству, що прибрала ім’я Русі, — і зайнялися новою органі­за­цією державного життя. ...Заслуга варягів була в тому, що вони з’єднали країну в одну цупку цілість, УВІЛЛЯЛИ В ДЕРЖАВНИЙ ОРГАНІЗМ НОВИЙ ФЕРМЕНТ, ожи­вили його і під­штовхнули до нової твор­чості”. Київські “луччі люди”, продовжує автор, на якийсь час були частково відсто­ронені від державного про­во­ду, проте утри­му­вали свій вплив на державну полі­тику в ролі дорад­ни­ків та екс­пер­тів. “За пізні­ших ча­сів, коли ва­рязька експансія затихла, їм ви­пало знову взяти кермо держави”⁸².

Приблизно через століття після запліднення українського материн­ського етносу варязьким чоловічим началом наро­дилась потужна і висо­кокультурна держава, найбіль­ша в Європі і відома на весь світ як Київська Русь. Її вихід на історичну арену супроводжувався пасіонар­ним спалахом в усіх сферах людсь­кого життя, а це є характерною ознакою народ­ження нового етносу, нової етносоціальної істоти.

Проте не будемо переоцінювати значення варязь­кого елементу. Пам’ятаймо, що основу нової державної орга­ні­зації заклала велика княгиня Олена-Ольга, що спиралась на слов’янські традиції. Варязьку організованість, експан­сивність і рішучість вона облагородила світлом мудрості, справедливості та відповідальності перед Богом і людьми. Важливим чинником адміністративних успіхів Ольги було те, що згідно з типологією Юнга вона, вірогідно, була “логіко-сенсорним екстравертом” (псевдонім — “Адміністратор”) і за своєю природою належала до арійської варни кшатріїв. Через багато століть мудрий Григорій Сковорода міг би сказати, що вона займалася своєю спорідненою справою, тому й досягнула таких успіхів. Сьогодні ми можемо додати, що вся діяльність великої княгині Ольги була маніфестацією арійської ідеї свободи, творчості й особистої жертовності.