6.2.5.Еволюційна криза

Усі попередні раси формувалися як реакція-відповідь на системну кризу. Тому спільнота, яка може виступити в ролі расотворчого ядра, повинна перебувати в ситуації жорсткої системної кризи, коли цілком серйозно ставиться питання “жити чи вмерти”. Лише перебуваючи у такому критичному, пограничному стані, спільнота здатна прийти в рух і прагнути до суттєвих змін, оскільки існуючий стан для неї є нестерпним.

6.3.Арійський стандарт і Україна

Лишилося проаналізувати, який народ має велику кількість населення і власну державу, перебуває у стані жорсткої кризи, володіє переліченими антропометричними ознаками і має діаспору, в тому числі високотехнологічну, яка також перебу­ває в стані системної кризи. Ви можете самі провести необхідні порівняння і зробити власні висновки. Скоріше всього, у вас не займе багато часу, щоб назвати країну з найбільшим потенціалом расотворення. Це Україна. Щоб у цьому переконатися, погляньмо на неї через призму перерахованих критеріїв.

6.3.1. Антропометрія

Етнічні українці становлять приблизно 80% населення України, а це, на думку деяких дослідників, є ідеальною етнічною пропорцією для націо­нально-державного розвитку.

Згідно з висновками видатного українського антрополога й етнографа професора Хведора Кіндратовича Вовка, “українці належать до одної раси — до раси високорослої, брахіке­фальної, темноволосої і темноокої”³⁵⁶. Те ж саме стверджує сучасний авторитетний антрополог Сергій Сегеда: “Сучасній українській людності загалом властиві відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся...”³⁵⁷.

Козацький расовий тип.

Кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко (скульптурна реконструк­ція Г. Лебединської)

Д ослідження Хведора Вовка підтверджують висновок, що людський рід розви­вається так, що одночасно відбувається збільшення зросту, посилення брахікефальності і пігментації “Серед українського населення най­вищий зріст відповідає і найвищому (брахіке­фаль­ному) голов­ному покажчику та найбіль­шій мірі темної пігментації”³⁵⁸. А оскільки українське козацтво було останнім потужним сплеском арійства, то закономірно, що “населення козачих сіл Полтавщини дуже різко відрізняється від колишнього кріпацького населення і своїм високим зростом, і темнішою пігментацією, і вищим головним покаж­чи­ком”³⁵⁹. Річ у тім, що в козаки йшла передусім та порода людей, яка була найбільш відкритою до ідеалів свободи і спасіння своєї душі шляхом боротьби та жертовності. Тому феномен українського козацтва — це феномен расового добору. В результаті козацькі поселення відрізнялися від інших не лише психологічно і культурно, а й антро­по­логічно.

На закінчення додамо, що українські діти справді русяві і світлоокі, а українські жінки справді світліші за чоло­ві­ків. У цьому можна переконатися без будь-якої антропометрії — досить пройтися вулицями наших міст і сіл.

6.3.2.Сенсар — мова Великого Переходу

Що стосується пісенності як ознаки еволюційної розви­неності, то саме пісенність є найхарактернішою ознакою українського роду у всі часи його існування.

З мовою питання складніше. Значна частина населення говорить спрощеним українізованим варіантом російської мови або українською мовою, забрудненою російськими включен­нями, зокрема вульгаризмами і матюками. Чи можна за таких умов говорити про народження чогось чистого і здорово­мислячого, адже яка мова, така й психіка

Парадоксально, але з погляду расотворення мовна ситуа­ція в Україні складається надзвичайно сприятливо. Ідеться про таке явище, як ДИГЛОСІЯ, характерне передусім для середньовічної свідомості³⁶⁰. Це коли в межах того ж самого суспільства вільно функціонують дві мови, але у своєму засто­суванні вони не рівноправні (як при звичайній дво­мовності), а виконують різні функції і люди користу­ються ними у різних ситуаціях.

Українська мова є державною, нею говорить націо­наль­не радіо і телебачення, нею створюється елітарна культура, її вивчають у школі, володіння нею (разом з російською) є ознакою інтелек­туаль­ності і навіть належності до вищих верств суспільства.

Російською мовою розмовляють у побуті, вона пере­важ­но застосовується у бізнесі і на виконавчо-техніч­ному рівні (технічна документація, використання побутових приладів, комп’ютерної техніки, програмного забезпечення тощо). За інерцією російська мова використовується у вузькій сфері точних наук, проте звідси її поступово витискають українська та англійська. Брудні потоки “порнухи і чорнухи”, вивільнені “гласністю” і “перестройкою”, вилилися на суспільство саме російською мовою, забруднюючи як саму російську мову, так і російськомовне мислення. Парадоксально, але українська мова була захищена від цієї клоаки псевдоукраїнською державою, яка взяла курс на знищення українського книговидання.

У результаті українська мова чимраз більше перетворю­ється на мову духовної і державотворчої еліти, а російська — на мову проле­та­ріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі і прикладного технічного забезпечення. Саме тому “художньо вартісні тексти у сучасній Україні можуть виникнути лише українською мовою, а комерційно перспективна література — лише російською”³⁶¹.

Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілку­ю­чись українською мовою, ви автоматично дотримуєтесь “висо­кого стилю”, коректності і принаймні формальної шанобливості. Якщо ж переходите на російську, то, на жаль, ризикуєте непомітно опу­с­титися якщо не до підзаборного сленгу (“с самым сильным в мире русским матом”), то до стилю низького і панібратського.

Проте досконале володіння російською мовою є стратегічно важливим для нової української еліти — перш за все, як мовою науково-технічної інформації та міжнаціональ­ного спілкування на пострадянських теренах (детальніше див.: 3.2.4. “Атакуй першим!”).

Як усе це стосується расотворення Нова раса форму­ється передусім з елітарного середовища, а це середовище в Україні, у міру набування мовної практики, розмовляє все чистішою українською мовою. Ця мова є чудовим фунда­ментом для формування нового Сенсару — мови Великого Переходу. Але для перетворення української мови на Сенсар потрібно провести копітку роботу з уточнення значень слів, видалення ворожих “інформаційних закладок” (див.: 3.3.2. “А чи було “обрізання Господнє”?”) і поповнення словникового запасу новими словами, що відповідають світогляду четвертого цивілізаційно-расового переходу.

У Середні віки диглосія допомагала розпізнавати “своїх”, ідентифікувати “простих” і “шляхетних”. У сучасних умовах диглосія потрібна для кращої ідентифікації представників раси-IV – еліти арійської держави нового циклу. Не кожен, хто володіє чистою українською мовою, належить до нової раси. Але українець, що нею не володіє, до нової раси точно не належить.

На перший погляд, це виглядає трохи дивно, що майбутнє суспільство України розділятиметься на україномовну аристо­кратію (незалежно від її соціального, етнічного чи расового походження) і російськомовно-суржикове просто­люддя. Але об’єктивні процеси поки що розгортаються саме в цьому напрямку, бажаємо ми цього чи ні. Просто не треба забувати, що середньовіччя було періодом другої фази розвитку євро­пей­ської цивілізації — фази локальних “експериментальних зразків” і “діючих прототипів”. А сьогодні настає час їхньої повноцінної реалізації і масового тиражування — фаза 4, час Золотої ери³⁶².