7.3.3.Етнотворча безплідність

Отже, війна за Ханаан, де головними претендентами на території були євреї і пелазги-филистимляни, стала війною двох способів мислення. За словами англійського історика, “ненависть ізраїльтян спрямувалась проти филистимлян, необрізаних, а тому мерзотних. Патрулі ізраїльтян несли загрозу для караванів филистимлян, що виходили з пустелі, і загрожували наскоками на рівнину филистимляни, у свою чергу, заклали прикордонні укріплення в глибині Ханаану, що ізраїльтяни розцінили як підготовку до вторгнення в горбисту місцевість — центр заселених ними територій. Однією з погра­ничних баз було давнє, оточене стінами місто Афек, яке стояло там, де рівнина підходить до нагір’я. В 1050 році до н. е. филистимляни зосередили там війська і неподалік, біля Ебенезера (Авен-Езера), вступили в бій з більшістю ізраїльських племен (можливо, і всіма дванад­цять­ма), які вперше об’єд­нались проти спільного ворога. В цьому зіткненні ізраїльтяни досить необдумано спробували сили в генеральній битві з регулярними військами і зазнали повної поразки”⁴²⁸.

Близько 1000 року до н. е. пелазги контролювали знач­ну частину Палестини, включаючи Галілею і Зайордання. Харак­терно, що “через якийсь час колонізації нових для них земель филис­тимляни стали асимілювати цивілізацію ханаанців і, вірогідно, вступали з ними в мішані подружжя навіть мова филистимлян врешті-решт змінилась місцевим ханаанським діалектом”⁴²⁹.

Можна припустити, що, розчинившись в материн­ському ханаанському середовищі, пелазги-филистимляни стали батьківським началом нового етносу.

На відміну від них євреї не були схильні до міжет­нічного змішування в силу специфіки своєї релігії і доктрини “расової чистоти”, дотримання якої категорично вимагали їхні духовні лідери. Наприклад, “одвічну проблему, як слід народові Яхве ставитись до чужинців, Єзекіїль вирішує просто і ради­кально на його погляд, бажання бути хоч у чомусь подібним на інші народи — найбільша єресь”⁴³⁰.

Насправді, міжетнічні шлюби євреїв з культурно вищими ханаанцями відбувалися постійно, що не раз гірко констатували єврейські духовні лідери “Не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, періззеян...., змішалося святе насіння з народами цих країв” (Ездра, 9.1-2).

Що означає такий міжетнічний бар’єр з погляду етно­ге­нетики Лише одне — етнотворчу безплідність, нездатність стати ні материнським, ні батьківським етносом. Для материн­ського етносу властива системна пластичність і відкритість щодо персонально сумісних, доповнюючих зовнішніх впливів, для батьківсь­ко­го етносу — готовність розчинитися в новому етніч­но­му організмі. У євреїв на одне і на інше було накладено прокляття.

7.3.4.Арійська теза і єврейська антитеза

Осмислюючи фрагменти стародавніх знань і відо­мостей, отри­маних від носіїв Гіперборійської традиції у Вавилоні і Ханаані, євреї багато чого елементарно переплутали, а дещо свідомо зробили навпа­ки. Це перевертання “з ніг на голову” просто дивовижне і поясню­ється або нестримним прагненням до самостверд­ження й оригінальності будь-якою ціною (згідно з доктриною унікального, “обрано­го” народу), або метафізичною причи­ною — виконанням функції цивілі­заційного анта­го­ніста в ролі антитези щодо арійської ідеї⁴³¹. Судіть самі:

• арійці пишуть зліва направо, а євреї — справа наліво, хоча запозичили письмо в арійських народів ненависного їм Ханаану;

• арійці починають новий рік після зимового сонцестояння, коли “день перемагає ніч” (день починає збільшуватися), а євреї святкують Новий рік на початку осені — у вересні, коли “ніч перемагає день”⁴³²;

• арійці ведуть відлік доби з опівночі (коли країна рухається до світанку), а євреї — з вечора (коли все йде до темноти);

• ортодоксальні юдеї полюбляють годинники, в яких стрілки рухаються у протилежному напрямку;

• арійці святкують неділю, євреї — суботу;

• прив’язана до матері-землі арійська ментальність вважає землеробство радісною і шляхетною справою, а кочова ментальність євреїв — важкою і гріховною (звід­си старозавітний міф про те, як “правильного” пастуха Авеля убиває “неправильний” землероб Каїн);

• в арійців жінка завжди володіла однаковою гідністю з чоловіком, а для давніх євреїв вона не мала душі (як тварина), була рабинею чоловіка (це рабство було “освячене” уявленнями про створення жінки з чоловіка) і їй не дозволялося навіть увійти до синагоги;

• арійці вірять в єдиного, люблячого всіх людей Бога, а єв­реї — у своє “грізне і заз­дрісне” родоплемінне божество, тому юдаїзм є родоплемінною, а не універсальною релігією⁴³³;

• для арійців життя — це радісний прихід на свою землю, а для євреїв — трагедія вигнання на чужі землі (причому це почуття ретельно культивується)⁴³⁴;

• в арійців Бог дедалі більше опановує фізичний світ, у євреїв — поступово його покидає⁴³⁵;

• арійці найактивніші на фазі створення нових держав, єв­реї — на фазі їх руйнування (тобто тоді, коли настає “вечір народів” або їхня “осінь”; з погляду психоінформатики це третя — кризова — фаза розвитку системи, “Залізна доба”, Калі-юга)⁴³⁶;

• арійцям більше подобається творити, євреям — критикувати; перші в цілому є оптимістами та ідеалістами, другі — скептиками і прагматиками (про це говорить навіть поверхове порівняння арійського і єврейського мистецтва та літера­тури). З цієї причини оповідання про винахід виноробства євреї перетворили на безчестя для Ноя і прокляття для Хама, а усвідомлення людиною в особі Адама “добра і зла” (досягнення нею психологічної зрілості) сприйняли як фатальне зіпсуття всієї людської природи;

• арійську еліту найбільше цікавить брахманська і кшатріянська функція, а єврейську — функція торговців і фінансових посередників;

• арійці старанно уникають близькоспоріднених шлюбів, а у євреїв шлюби між двоюрідними братами і сестрами є релігійною нормою (Книга Числа, 36:6-10). Через це характерною особливістю єврейства є схильність до психічних хвороб. Можливо, вперше на це слабке місце єврейської раси звернув увагу всесвітньо відомий психіатр і антрополог, італійський єврей Чезаре Ломброзо (1835—1909) у своїй книзі «Геніальність і божевілля». Він навів статистику, згідно з якою у Німеччині божевілля серед євреїв зустрічається в 7 разів частіше, ніж серед християн, а в Баварії — в 10 разів, тобто на порядок частіше⁴³⁷;

• рабство є ненависним для арійського духу, але є звичним, зрозумілим і прий­нятним інститутом для євреїв, що добре видно з текстів Тори (П’ятикнижжя Мойсеєвого) і Талмуду. Абсолютно достовірним фактом, визнаним єврейськими дослідниками, є те, що работоргівля білими людьми в Європі і неграми у Північній Америці знаходилась майже виключно у єврейських руках, оскільки це був надзвичайно вигідний “бізнес”, ганебний для християн, але нормальний для євреїв. Зауважимо, що до Другої світової війни головним центром торгівлі біли­ми жінками з Польщі і навколишніх регіонів був Освенцім, що дозволяє краще зрозуміти наступні події історії⁴³⁸;

• арійці намагаються жити згідно з природою, а у євреїв штучне втручання у природ­ний стан починається відразу ж після народження — з процедури травмуючого для тіла і психіки дитини обрізання крайньої плоті (архаїчний звичай, найбільше поширений серед негроїдних племен)⁴³⁹;

• в арійців належність до народу передається по батькові, а у євреїв — по матері (діти, народжені від єврейки, автома­тично вважаються євреями)⁴⁴⁰.

Я кщо підсумувати все сказане вище, то з системної точки зору пелазги і євреї були антиподами. Їхня відмінність виявлялася і в світогляді, і в суспільній організації, і в рівні технологій.

Теза і антитеза.

Тінь можлива лише за наявності світла. Завдяки тіні людина здатна краще зрозуміти світло, подібно як завдяки зіткненню зі злом вона починає цінувати добро

Відомо, що антитеза, хоча й не має самостійного існу­вання, сприяє розкриттю тези. Тому єврей­ська ідея виконує позитивну роль щодо арійської ідеї, оскільки сприяє її повнішому розкриттю, стимулює її розвиток і розгор­тання у планетарних масштабах. Для кращого усвідомлення цієї дум­ки уявіть собі штангіста, який піднімає штангу. Штанга створює опір і, таким чином, сприяє фізичному розвитку штангіста, вдосконаленню його техніки. У такий спосіб штанга виступає в ролі антитези. В цьому її користь і потрібність.

Завдяки “єврейському стимулу” арійці змушені завжди перебувати у стані мобілізації й активного пошуку нових шляхів — інакше вони стануть рабами. І чим сильніший цей стимул, тим радикальнішою має бути реакція, спрямована на перетворення себе і досягнення вищих стандартів життєдіяльності. Сьогодні тиск з боку антитези є критичним — це значить, що ми стоїмо на порозі грандіозних перетворень і небачених відкриттів.

У реальному житті теза й антитеза завжди перепле­тені — без їхнього тісного контакту не було б швидкого роз­витку. Яскравим підтвердженням цього є дивовижна і дуже повчаль­на історія Давида. А щоб розібратися в ній, потрібно не довіряти будь-кому, а самостійно звернутися до історичних фактів і при цьому весь час пам’ятати, що всі ми є об’єктами і суб’єктами інформаційної війни (див.: 3.1.6. “Хронологічна війна”).