18. Колізійна норма в міжнародному приватному праві та її елементи

Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даних правовідносин, «ускладнених» іноземним елементом.

Структура колізійної норми складається з двох еле­ментів: обсягу та прив'язки.

Обсягом колізійної норми називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового врегулювання, а прив'язкою — вказівка на закон (тобто правову систему, правопорядок), з допомогою якого і врегульовуватимуться зазначені відносини.

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язан­нями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов'язан­ня з делікту).

У прив'язці визначається, правом якої країни врегульо­вуватимуться ці правовідносини, тобто «за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підста­вою для вимоги про відшкодування шкоди».

Таким чином, обсяг — це частина колізійної норми, яка вказує на коло приватноправових відносин міжнародного характеру, що підлягає правовій регламентації. Традицій­но обсяг відповідає якомусь конкретному приватноправо­вому інституту, як то: спадкові відносини, договірні зобов'я­зання, деліктні зобов'язання, взяття шлюбу і т. ін.

19. Види колізійних норм

Класифікація колізійних норм пов'язана з особливістю колізійних прив'язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цим критерієм колізій­ні норми поділяються на односторонні та двосторонні.

Одностороння — це така норма, прив'язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України).

Двостороння колізійна норма є більш типовою і її при­в'язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив'язку двосторонньої колізійної норми на­зивають «формулою прикріплення», тобто вона допома­гає прив'язати правовідносини до конкретного правопоряд­ку.

Наступний критерій, який може бути покладений в ос­нову класифікації колізійних норм — це форма виражен­ня волі законодавця (або ступінь обов'язковості для сторін). За цим критерієм колізійні норми бувають: імперативні, диспозитивні й альтернативні.

Імперативні — це норми, які містять категоричні вка­зівки щодо вибору права і не можуть бути змінені за пого­дженням сторін.

Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього і тим самим обрати застосовне право. Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами сторін» та ін.

Можуть застосовуватися також норми, що мають дві, три і більше колізійних при­в'язок (множинні), котрі, у свою чергу, можуть бути аль­тернативними чи кумулятивними.

Альтернативні норми розрізняються між собою залеж­но від характеру зв'язку між альтернативами. У простій альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив'яз­ки рівнозначні — кожна з них може бути застосована. При цьому вибір однієї з прив'язок виключає подальше викори­стання інших. Зазвичай вони з'єднуються сполучником «або».

Складна альтернативна колізійна норма — це така нор­ма, в якій альтернативні прив'язки супідрядні між собою. При цьому виокремлюються основна (генеральна) прив'яз­ка, яка формулює загальне головне правило вибору права (призначене для першочергового застосування), і субсидіар-на, — яка формулює ще одне або кілька правил і застосо­вується тоді, коли головне правило з будь-яких причин не було застосоване або виявилося недостатнім для вибору компетентного правопорядку.

Кумулятивні — це такі норми, в яких до одних право­відносин застосовується одночасно кілька прив'язок. При­чому застосування однієї з прив'язок не виключає подаль­шого використання іншої¹.

Право, що застосовується на практиці, у ряді випадків визначається не тільки стосовно якої-небудь території, а й стосовно осіб (інтерперсональне право)² і часу (інтертем-поральне право).