32. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном

Правовий статус громадян України за кордоном визначає­ться: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законо­давством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загаль­ними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відпо­відно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави.

Законодавство України встановлює, що обсяг прав влас­ника визначається за законом місцезнаходження речі.

Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено її Конституцією. Він відображений і в Консульському статуті України від 2 квітня 1994 p., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі пору­шення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення (ст. 20).

Серед обов'язків, покладених на консула є, зокрема, охоро­на майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, котрі можуть зіпсуватися, а також при надмірній дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати його і надіслати виручені гроші за належністю (ст. 36). Спад­кове майно може бути прийняте консулом для передачі спад­коємцям, які перебувають в Україні (ст. 37).

Громадяни України можуть звертатися до компетентних органів держави перебування за захистом порушених прав власності. Будь-яке обмеження майнових прав громадян України за кордоном вважається дискримінацією. До грома­дян України може застосовуватися реторсія. Деякі питання щодо них можуть вирішуватися на основі взаємності.

33. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.

Кожна держава є прихильницею єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпатридів) породжує чимало проблем у сфері як публічного, так і приватного права. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодавства різних держав щодо набуття і втрати громадянства, міграційних процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями та ін. Подвійне громадянство дозволяється також в особливих випадках, зазвичай через ук­ладення міжнародних угод.

Деякі з міжнародних угод займають виважену позицію сто­совно множинного громадянства. Така позиція збережеться і в майбутньому.

Однією з міжнародних угод, яка регулює питання правово­го статусу осіб з подвійним громадянством, є Гаазька конвен­ція про деякі питання щодо конфліктів між законами про громадянство 1930 р. З її змісту випливає, зокрема, наступне. Кожна держава сама визначає, хто є її громадянином. Держава не може здійснювати дипломатичного захисту свого грома­дянина в іншій державі, громадянином якої ця особа також є. На правовий статус біпатрида впливає й те, що в межах третьої держави особа, яка має більше, ніж одне громадянство, вважатиметься такою, що має одне.

Біпатриди користуються правами й виконують обов'язки нарівні з громадянами держави, в якій проживають. Водночас вони мають права та обов'язки стосовно держави, в якій не проживають, але громадянами якої вони є. Тому в міжнарод­ному приватному праві виникають проблеми, які потребують правового врегулювання. Складним є, наприклад, питання правового статусу біпатридів стосовно приватизаційних про­цесів. Виникають труднощі й під час реалізації ними права приватної власності на землю, нерухоме майно в державах їх громадянства тощо. Потребують вирішення питання про поря­док реалізації права на житлову площу, освіту і т. ін.

Через труднощі у регулюванні правового статусу біпатридів держави прагнуть уникнути подвійного громадянства, зокрема укладенням двосторонніх угод.