14. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові преце­денти). Вони мають вирішальне значення для вирішення су­дами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітраж­на практика є джерелом права у державах "сім'ї загального права". Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські прецеденти суттєво вплинули на формуван­ня прецедентних правил Австралії, Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду та деяких інших країн. Але, хоча судові пре­цеденти і є джерелом права в цих правових системах, їхня питома вага порівняно з прецедентною системою Великобританії чи США є значно меншою. Керівні судові рішення вияв­ляють чинне право, формулюють його. Переважно це рішення у справах з іноземними фірмами та іноземними особами, які стосуються питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова та арбітражна практика є джерелом права, спостері­гається тенденція до регулювання правовідносин з "іноземним елементом¹' через застосування саме судових прецедентів, а не законодавчими нормами. Це пояснюється, зокрема, тим, що судовим прецедентам легше, ніж нормам права, дати різне тлумачення.'

Дещо іншим є характер судової та арбітражної практики в державах "сім'ї континентального права". Тут вона може здій­снювати суттєвий вплив на правотворчість тлумаченням зако­нів, як це є у Франції; або ж рішення суду розглядаються як додаткове джерело права, як це є у Скандинавських країнах. У більшості з цих держав значення мають не стільки судові рішення з окремих справ, скільки узагальнення судової прак­тики з певних категорій таких справ.

15. Міжнародна організація та уніфікація міжнародного приватного права.

У міжнародному приватному праві суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення однаковості в правовому вре­гулюванні правовідносин з участю іноземного елементу. Існують такі три підходи до узгодження.

1. Зближення законодавств, тобто визначення загальних програм, напрямів, етапів і способів зближення законо­давств у певній сфері.

2. Гармонізація законодавства, що полягає у запровад­женні спільних правових принципів наукових концепцій.

3. Уніфікація законодавства, тобто використання право-творчого процесу для встановлення правових норм, тотож­них законодавству інших країн.

У міжнародному приватному праві уніфікація означає процес створення в різних державах одноманітних загаль­нообов'язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однозначного тлумачення і засто­сування. Мета уніфікації — усунути колізії, розбіжності між національними правовими актами, що перешкоджають розвитку відносин у міжнародному приватному праві.

Засобами уніфікації є:

а) міжнародні договори — найбільш поширений засіб здійснення уніфікації;

б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД (розділ VII цього МЦК містить норми міжнародного приватного права);

в) кодифіковані зводи міжнародних торговельних звичаїв.

У міжнародному приватному праві розрізняють уніфіка­цію в національному законодавстві (одностороння уніфіка­ція) та в міжнародній сфері. У першому випадку, як прави­ло, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворення для досягнення схожості законодавства кількох держав.