Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

MOSD-2_2015_Seminar_1

.pdf
Скачиваний:
5
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
472.88 Кб
Скачать

ТЕМА 1. «Методологія та організація соціологічних досліджень-2» як навчальна дисципліна

План:

1.Структура соціологічного дослідження

2.Предмет вивчення дисципліни та міждисциплінарні зв’язки

3.Аналіз навчальної літератури з дисципліни

1.Структура соціологічного дослідження

Більшість підручників виділяють такі основні етапи та процедури соціологічного дослідження:

1. Підготовчий етап (програмування).

1.1.Попереднє ознайомлення з об’єктом дослідження, виявлення його специфіки (розробка інформаційного запиту).

1.2.Складання робочого плану (графіку виконання робіт, кошторису витрат).

1.3.Експертиза та обговорення ескізу програми та робочого плану за участю замовника. Коригування проекту з урахуванням зауважень; його затвердження (особливо кошторису витрат).

1.4.Розробка методики дослідження і побудова вибірки.

1.5.Підготовка дослідницької групи, встановлення її організаційної структури, розподіл функцій та обов’язків. Підбір виконавців окремих видів робіт, їх інструктаж, навчання. Уточнення плану і сітьового графіку виконання робіт відповідно до завдань методики.

1.6.Розробка документації соціологічного дослідження (програми, інструментарію, допоміжних документів тощо).

2. Оперативний (польовий) етап збору даних.

2.1.Складання графіку проведення польових робіт. Підготовка наряд-завдань та їх видача виконавцям.

2.2.Інструктаж реципієнтів про участь в дослідженні.

2.3.Збір первинної інформації.

2.4.Первинна перевірка заповнення методичних документів.

2.5.Контроль за ходом виконання вимог методики, за роботою виконавців. Вибіркова перевірка. Самоконтроль з використанням тестових методик.

3. Результуючий (звітний, завершальний) етап.

3.1.Кодування даних, переклад даних на машинні носії та їх машинна обробка.

3.2.Статистична обробка даних.

3.3.Логічний аналіз одержаних даних.

3.4.Оцінка ефективності виконання науково-дослідницьких робіт. Уточнення обсягу виконаних завдань. Виокремлення нерозв’язаних проблем. Розробка проекту практичних рекомендацій.

3.5.Складання підсумкового звіту.

3.6.Подання звіту. Складання плану впровадження результатів дослідження.

Нині існує значний вплив нових інформаційних технологій на організацію та проведення соціологічних досліджень. У межах емпіричної соціології нагромаджено досить широкий арсенал методів збору первинної інформації, багато з яких удосконалюється і модернізується. Перш за все це пов'язано з проблемами, які виникають при проведенні традиційних інтерв'ю (face to face ). Урбанізація, високий рівень міграції, намагання посилити особисту захищеність призводять до

зниження кількості респондентів, яких можна опитати традиційними методами (у великих містах частка цих методів знижується до 50% і менше). Тому у більшості розвинутих країн домінуючим методом опитування є САТІ (Computer Assisted Telephone Interviewing, телефонне опитування за допомогою комп'ютерів). Стрімко розвиваються інтернет-опитування, для багатьох країн домінування інтернет-опитувань – це вже питання декількох років. Дуже перспективними є змішані методи опитування. Всі ці процеси стосуються й України. За останні десять років кабінет САТІ став звичайним атрибутом будь-якої серйозної компанії, що проводить опитування, все частіше використовуються мобільні телефони і комп'ютери для опитування і передачі даних, проводяться Інтернет-опитування.

Те саме стосується етапу обробки та аналізу соціологічної інформації. Нині для цих процедур використовуються комп’ютери, створені спеціальні програми – SPSS, ОСА та багато інших. Отже,

нові технології масово застосовуються на другому та третьому етапах соціологічного дослідження, хоча деякі завдання, зокрема розрахунок вибірки, вирішуються за допомогою техніки й на першому етапі. При цьому варто зауважити, що використання нових технічних засобів насамперед стосується кількісних досліджень і меншою мірою – якісних.

Втім нові технології не відміняють базових засад методології соціологічних досліджень і не можуть замінити творчої розумової діяльності людини. При написанні програми соціологічного дослідження необхідно сформулювати проблему, визначити об'єкт та предмет дослідження, концептуалізувати поняття, провести їх операціоналізацію, сформулювати гіпотези тощо. Розробка анкети для певного виду опитування має свою специфіку, але не відміняє базових принципів: запитання мають бути однозначними; вони повинні бути нейтральними, а не тенденційними; не можна використовувати подвійне заперечення тощо. Основні принципи вибірки були розроблені 80-100 років тому, те ж саме стосується методів аналізу даних. Використовуються і нові методи, але одновимірні і двовимірні розподіли, середні, дисперсії, коефіцієнти зв'язку залишаються тими самими (як кажуть, коефіцієнт кореляції – він і в Африці коефіцієнт кореляції). Отже, без базових питань методології соціологічних досліджень не можна рухатися далі, це азбука, яку треба знати, щоб розуміти емпіричну соціологію.

2. Предмет вивчення дисципліни та міждисциплінарні зв’язки

Відмінність сучасної соціології як науки про суспільство від роздумів Платона, Аристотеля та багатьох інших мислителів полягає в тому, що соціологія позиціонує себе як емпірична наука, що використовує як теоретичні, так і емпіричні засоби пізнання суспільства. Водночас це не має абсолютного характеру: праці багатьох мислителів, що жили до появи соціології, іноді є релевантнішими та інформативнішими, ніж витримані у рамках соціологічного канону, але безбарвні розвідки наших сучасників. Відтак, не дивно, що Т. Парсонс у 1937 р. полемізував із Т. Гобсом, Р. Белла у 1980-і рр. надихався А. де Токвілем, а Дж. Аррігі сьогодні – А. Смітом.

Аналіз соціальної проблеми нерідко породжує у дослідника потребу в залученні тих або інших соціальних фактів, які дають змогу підтвердити (чи спростувати) гіпотетично передбачувані ним закономірності, тенденції розвитку, механізми детермінації досліджуваного явища. Соціальні факти можуть бути зафіксовані в документах, у різних явищах соціального життя, у працях наукових попередників тощо. Однак, коли необхідних даних недостатньо (вони мають прихований характер чи автор неспроможний їх одержати із доступних йому джерел інформації), виникає необхідність у проведенні емпіричного дослідження з метою одержання інформації у потрібному вигляді. У такому випадку дослідження є складовою частиною соціологічного аналізу.

Сучасний помітний сплеск суспільного інтересу до соціології (притаманний будь-якій суспільній системі за часів політичної нестабільності) породив потребу численних емпіричних

досліджень і опитувань громадської думки, несумірну з можливостями суспільства щодо підготовки необхідної кількості професійних соціологів. Тому у цій сфері спостерігається значна кількість людей із низьким рівнем професійної підготовки.

Для професійно непідготовленого „фахівця” соціологічне дослідження звичайно розпочинається зі „складання анкети”, яка начиняється більш-менш грамотно сформульованими запитаннями із віялом відповідей (найчастіше зміщених за шкалами або неодношерегових). На тій стадії, коли анкета готова, іноді усвідомлюються деякі труднощі і виникає питання: „Кого ж опитувати?” Але, керуючись „здоровим глуздом” і міркуваннями власного комфорту, „нові” соціологи швидко знаходять відповідь і на це запитання. Поняття «репрезентативності», «правомірності перенесення висновків на генеральну сукупність», «ймовірності одержаних даних» їх мало бентежать просто через те, що вони не підозрюють про існування цих категорій.

Дослідження закінчується одержанням одновимірних і двовимірних розподілів. Звіт про дослідження у таких авторів найчастіше становить собою переказ двовимірних таблиць із перебігом «фантазій на тему» без усілякого зв'язку з існуючим матеріалом. Славно попрацювавши, провівши одне-два подібних „дослідження” (такі „дослідження” також досить трудомісткі), людина щиро впевнена, що вона „займалася соціологією”. Тут вводить в оману удавана простота науки – „запитав – одержав відповідь – порахував – дізнався”. Запитання: „Про що ж саме дізнався?” – найчастіше не виникає.

Щоб проілюструвати подібний стиль роботи і відповідний рівень соціологічної кваліфікації, сьогодні, на жаль, немає необхідності проводити роботу в пошуках прикладів. Достатньо увімкнути телевізор чи розкрити один із номерів якоїсь газети, яка наводить на своїх сторінках результати опитувань громадської думки. Найчастіше можна побачити нагромадження соціологічних помилок, для виявлення яких професійному соціологові немає необхідності ознайомлюватися із первинним матеріалом і звітними документами з організації дослідження, оскільки навіть поданий у публікаціях матеріал дає змогу не тільки виявити помилки, а й порахувати їх числове значення. Виходячи з вищеописаного, знання про те, як професійно організувати та провести соціологічне дослідження, є досить актуальними.

Предметом вивчення навчальної дисципліни “Методологія та організація соціологічних досліджень-2” є основи фахових знань про підготовчий етап соціологічного дослідження; а саме методологічний, методичний та організаційний аспекти підготовки та проведення соціологічного дослідження.

Навчальна дисципліна “Методологія та організація соціологічних досліджень-2” є нормативною дисципліною циклу професійної та практичної підготовки бакалаврів і логічно пов’язана з більшістю дисциплін означеного циклу, зокрема з тими, які знайомлять з технікою проведення соціальних досліджень: «Методологія та організація соціологічних досліджень-1», «Методи збору соціологічної інформації», «Обробка та аналіз соціологічної інформації», «Якість і надійність соціологічної інформації», «Підсумкові документи соціологічних досліджень». Також існують міжпредметні зв’язки з теоріями середнього рівня, зокрема з «Соціологією громадської думки», оскільки кожна з них містить емпіричний компонент.

3.Аналіз навчальної літератури з дисципліни

Улистопаді–грудні 2006 р. серед студентів-соціологів університетів Києва, Харкова та Львова (428 студентів ІІІ і ІV курсів) було проведене опитування щодо літератури, яку використовують студенти для опанування технології проведення соціологічних досліджень [див.: Урсуленко К., Любива Т. Класичні праці з методології соціологічних досліджень в уявленнях студентів-соціологів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 154–168].

За даними опитування найвідомішим автором виявився російський соціолог В. Ядов. Його книгу „Соціологічне дослідження: методологія, програма, методи” (1987) читали 62%, а „Стратегію соціологічного дослідження” (2003) – 55% опитаних. Друга книга – це доповнене перевидання першої (доданий розділ про якісні дослідження). Найважливіші ідеї цих праць стосуються методології соціологічних досліджень та застосування різних методів збирання соціологічних даних.

Другою за популярністю стала український соціолог Н. Паніна, чий навчальний посібник

„Технологія соціологічного дослідження” читали 47% опитаних. Перше видання книги Н.

Паніної було здійснене у 1996 р. російською мовою, а в 2007 р. – перевидання українською мовою. Це був перший в Україні підручник із методів соціологічного дослідження і на сьогодні він все ще залишається єдиним виданим в Україні підручником із даної тематики. Професор В.Паніотто у вступі до видання 2007 р. зазначає: «Вже 11 років я використовую його як один з двох основних підручників для свого курсу „Методи збору соціологічної інформації” у КиєвоМогилянській академії (другий підручник – американський – Earl Babbie. The Practice of Social Research. – 1-е видання вийшло у 1975 р., а 9-е – у 2006 р. і коштує $115)». Зміст цього посібника повністю зосереджений на технології проведення масового опитування населення методом анкетування. Такий вибір продиктований тією обставиною, що саме ця процедура здебільшого використовується у масовому соціологічному „виробництві” при опитуваннях громадської думки.

Третю позицію за популярністю зайняли праці українських соціологів В. Паніотто і В. Максименко. Їх працю „Кількісні методи в соціології” (вийшла 1982 р. російською мовою)

читали 40% опитаних, а „Якість соціологічної інформації” – 30% опитаних. У 2004 р. вони (з Н.

Харченко) видали українською мовою працю „Статистичний аналіз соціальних даних”, яка є переробленим виданням „Кількісних методів в соціології” (1982). Найважливіші засади цих праць: напрацювання у царині застосування статистичних методів аналізу у соціології і розробка концепту „якість соціологічної інформації”.

Четверту позицію зайняли праці російського соціолога Г. Батигіна. Його „Лекції по методології соціологічних досліджень” (1995) читали 27% опитаних. Найважливіші ідеї цієї праці стосуються проектування вибірки дослідження.

Найменш відомими виявилися перекладені на російську мову праці американських соціологів П. Лазарсфельда і С. Садмена. Працю класика соціології П. Лазарсфельда „Вимірювання в соціології”, яка переважно стосується методології дослідження масової комунікації та політичних досліджень, читали 17% опитаних. Книжки С. Садмена „Як правильно задавати питання: вступ у проектування масових обстежень” і „Як люди

відповідають на питання: застосування когнітивного аналізу в масових обстеженнях”,

читали відповідно 14% і 8% опитаних.

Отже, найбільш „читабельними” виявилися праці В. Ядова, Н. Паніної та В. Паніотто. При цьому, студенти оцінюють як найцікавіші та найзрозуміліші праці В. Ядова та Н. Паніної, а найкорисніші – В. Ядова, Н. Паніної і В. Паніотто.

Крім вищевказаних, з українських дослідників можна назвати ще праці М. Чурилова. У 1986 р. вийшла його праця „Проектування вибіркового соціологічного дослідження (деякі методологічні й методичні проблеми)”, а в 2008 р. – доповнене перевидання цієї праці під назвою „Типологія і проектування вибіркового соціологічного дослідження (історія і сучасність)”. Обидві ці праці – російською мовою. Основна увага зосереджена на побудові вибірки соціологічних досліджень.

Серед російських авторів спостерігається більше розмаїття. Це роботи І. Бутенко, М. Горшкова, А. Готліба, В. Гречіхіна, Ю. Гурова, І. Девятко, В. Єльмєєва, А. Завгороднього,

О. Здравомислова, В. Іванової, М. Полозова, Г. Сілласте, О. Філатової, І. Цвєткової, Ф. Шерегі та ін. Втім вони залишаються малодоступними для українських студентів.

Зарубіжні автори представлені в Україні лише в російськомовних перекладах. Крім вищеназваних, найбільш відомими є праці німецької дослідниці Е. Ноель-Нойман „Масові опитування. Вступ у методику демоскопії” (1993) і „Громадська думка. Відкриття спіралі мовчання” (1996).

ТЕМА 2. Програма соціологічного дослідження: сутність, функції, структура План:

1.Сутність та функції програми соціологічного дослідження

2.Структура програми соціологічного дослідження

1. Сутність і функції програми соціологічного дослідження

Сутність програми.

Спочатку соціологічне дослідження існує як задум дослідника. Якщо ми проведемо тут аналогію зі словами кінорежисера Рене Клера, який свого часу вигукнув: „Фільм готовий! Залишилося тільки зняти його!”, – це не буде дуже великим перебільшенням. Саме на етапі задуму, який формально виливається в соціолога на своєрідний документ, званий програмою дослідження, автор представляє абсолютно чітко всі інші етапи.

Програма – це стрижень соціологічного дослідження, який обумовлює його змістовосмислову цінність, якість та надійність здобутої інформації. Вона відноситься до типу стратегічних документів наукового пошуку, мета яких – спрямувати загальну схему або план майбутнього заходу, викласти концепцію усього дослідження. Програма містить теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів вивчення конкретного явища або процесу.

Програма соціологічного дослідження (В. Ядов) – це виклад теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) дослідження відповідно до основних цілей здійснюваної роботи і гіпотез із зазначенням процедурних правил, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки.

Програма соціологічного дослідження (Н. Паніна) – це науковий документ, який відбиває логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми, що вивчається, до інструментарію конкретного емпіричного дослідження.

Програма соціологічного дослідження (Н. Черниш) – це обов'язковий початковий документ, за допомогою якого чітко визначається стратегія і тактика соціологічного аналізу виявленої проблеми, забезпечується всеохопність проблемної ситуації і достовірність отриманої інформації.

Програма соціологічного дослідження (Л. Амджадін) це науковий документ, який регламентує всі етапи підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.

Програма соціологічного дослідження це науковий документ, у якому містяться методологічні, методичні та процедурні засади дослідження соціального об'єкта.

Програма соціологічного дослідження має відповідати певним вимогам:

чіткість і точність програми (всі її положення мають бути виразними, а елементи – продуманими відповідно до логіки дослідження і зрозуміло сформульовані, інакше учасники дослідження можуть не порозумітися і потребуватимуть зайвих витрат часу на уточнення різних питань);

логічна послідовність усіх ланок програми (не можна братися за вироблення робочого плану без попереднього формулювання мети й завдань дослідження тощо);

гнучкість програми (на перший погляд, це суперечить попередній вимозі, але на практиці, мірою розробки програми або при появі нових, непередбачених обставин доводиться повертатися до вже сформульованих положень і вносити в них корективи, тобто програму можна видозмінювати протягом усього дослідження).

Функції програми.

Програма соціологічного дослідження виконує три основні функції:

Методологічну. Дає змогу визначити проблему – наукову і практичну, задля розв'язання

якої здійснюється дослідження; сформулювати його цілі й завдання; зафіксувати вихідне уявлення про об'єкт, який вивчають; встановити співвідношення цього дослідження з тими, котрі проводилися раніше або проводяться паралельно щодо аналогічних проблем. На етапі підготовки анкети програма здійснює методологічне обґрунтування інструментарію дослідження, а на етапі аналізу одержаних даних – обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації.

Методичну. Дає змогу розробити загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень; визначити методи збирання, обробки й аналізу інформації; виробити процедуру дослідження; проводити порівняльний аналіз отриманих результатів аналогічних досліджень.

Організаційну. Забезпечує розроблення чіткої системи розподілу праці між членами дослідницької групи; полегшує контроль за процесом дослідження.

Значення програми.

Ретельно розроблена програма – гарантія успіху всього дослідження, від неї залежить безпосередній результат. А нехтування виробленням програми соціологічного дослідження у кінцевому підсумку призводить до нераціонального використання грошей і зусиль, втрати часу, одержання спотвореної або викривленої картини явища, яке досліджують, і загострення проблемної ситуації.

На жаль, у багатьох випадках навіть професійні соціологи ставляться до програми не як до методологічного інструментарію, а як до формального документа: програма з викладеною метою та завданнями дослідження (більш-менш семантично пов'язаними з назвою теми) готується як офіційно необхідний документ. А потім (після проходження етапу затвердження теми і укладання угоди) відкладається і до неї більше не звертаються.

Розплатою за формальне ставлення до програми є відчуття розгубленості і невизначеності на тому етапі роботи, коли необхідно розпочати аналіз одержаного емпіричного матеріалу. У цьому випадку дослідник (часто того не усвідомлюючи) змушений повернутися до складання програми, щоб одержати більш-менш прийнятну схему аналізу. Проте наслідки спроби підмінити програму подібною схемою, як правило, виявляються необґрунтованими: одних ознак явно не вистачає, інші, хоч і здаються на перший погляд цікавими, не знаходять свого місця у загальному аналізі проблеми.

Дослідження без попередньої програми (чи з програмою, підготовленою формально) звичайно виглядають так. Керівник дослідження збирає групу виконавців і оголошує, що досліджуватиметься певна проблема, наприклад „міжнаціональні відносини на Буковині”.

Відразу ж розпочинається підготовка анкети. Можна скласти сотні запитань, що так чи інакше відображають заявлену проблему, і додати до анкети ще сотні запитань, які визначають гіпотетичні фактори, що справляють вплив на ці показники (процес складання запитань – доволі захоплююча частина роботи, особливо якщо вона не регламентується попередньою програмою). Значущість тих або інших запитань частіше обумовлюється темпераментом та наполегливістю автора питання, ніж цільовим та інформаційним запитом. Якщо запитань „занадто багато”, частина з них відсіюється зусиллями „колективного розуму” відповідно до тих самих критеріїв – авторитету і темпераменту окремих виконавців.

У результаті такого „мозкового штурму” з'являється інструментарій дослідження – анкета

зкількома десятками чи сотнями запитань. Добра вийшла анкета чи погана? Кваліфікований соціолог ніколи не береться оцінювати анкету (йдеться про її змістовий, а не технічний аспект), не порівнявши її з програмою дослідження, адже якість анкети визначається її адекватністю конкретному інформаційному запитові і відповідністю індикаторів (запитань анкети) виділеним показникам досліджуваного явища. Потрібне чи не потрібне це запитання,

вимірює чи не вимірює воно яку-небудь характеристику, – можна оцінити, лише маючи критерії оцінки. Ці критерії і повинна містити програма дослідження.

Переважна частина труднощів, що виникають у процесі емпіричного дослідження, яке розпочинається без попереднього теоретичного аналізу, породжується тією обставиною, що

соціолог бажає отримати відповіді на непорушені питання. Коли автор без попереднього теоретичного аналізу одразу ж починає емпіричний збір інформації, у глибині душі він сподівається, що опитування респондентів допоможе йому розібратися в механізмах самого явища. Вдаючись до такого (частіше за все навіть цього не усвідомлюючи), дослідник фактично прагне свою наукову проблему адресувати респондентам. Як наслідок, одержавши матеріал, він спроможний не аналізувати результати емпіричного дослідження, а лише репрезентувати отримані дані.

Через відсутність попереднього теоретичного аналізу об'єкта дослідження соціолог стикається з багатьма конкретними проблемами практично на всіх етапах емпіричного дослідження. Уникнути їх доволі просто – необхідно лише твердо засвоїти і не забувати, що емпіричне дослідження є не більше, ніж збір „сирого” матеріалу. Саме по собі (без цілеспрямованого структурування і осмислення) воно дуже рідко дає нове знання і змогу розібратися в сутності явища. Емпіричне дослідження загалом призначене для підтвердження (чи спростування) гіпотез дослідника; і перш ніж розпочати планування емпіричного дослідження, соціолог повинен сформулювати гіпотези, які він бажає перевірити. Чим конкретніше вони будуть сформульовані, тим ефективнішим виявиться загальний результат емпіричного дослідження.

Тому перш ніж планувати емпіричне дослідження, соціолог повинен ясно усвідомлювати, що, з одного боку, це досить копітка праця, яка вимагає колосальної витрати організаційних, людських і матеріальних ресурсів, а з іншого – одержана інформація має надто обмежений характер.

Також при проведенні соціологічного дослідження необхідно враховувати вплив факторів „несподіваності” і „замовника”. „Несподіваність” визначається тим, що до професійного соціолога можуть звернутися із проханням (потенційним замовленням) провести дослідження з проблеми, яку він раніше не досліджував, а також тим, що події, які відбуваються у суспільстві, самі по собі можуть привернути увагу соціолога до проблем, над якими він учора ще не замислювався, а сьогодні вважає занадто значущими, щоб їх можна було залишити поза увагою у загальному аналізі досліджуваних ним соціальних явищ.

Фактор „замовника” визначається особливостями взаємодії із людьми, які самі не є дослідниками, і тому рідко бувають обізнаними як про можливості, так і про межі цих можливостей стосовно емпіричного соціального дослідження. Втім проект і програма емпіричного дослідження обговорюються з замовником, а проект навіть ним схвалюється. Тому ці документи викладаються неодмінно загальнодоступною мовою, у якій не можна зловживати вузькоспеціальною термінологією й аргументацією.

Від правильної стратегії і тактики поведінки соціолога-виконавця на початковому етапі співробітництва здебільшого залежить кінцевий успіх роботи. А програма, оформлена як окремий документ, стане в нагоді не тільки при проведенні дослідження, але й при підготовці підсумкового звіту або публікації. Крім цього, програма може бути опублікована як самостійна наукова праця. Не виключено, що по цій програмі інші дослідники будуть збирати й аналізувати емпіричний матеріал, тим самим домагаючись спільними зусиллями підвищення його пізнавальної цінності. Публікація програми подібна до передачі ліцензії на виробництво наукового знання.

2. Структура програми соціологічного дослідження

Опис програми соціологічного дослідження міститься практично в кожному посібнику з методики і техніки соціологічного дослідження. Вона складається з двох розділів:

методологічного та методичного, які пов'язані між собою і підпорядковані загальному задуму наукового пошуку.

Відповідно, програма соціологічного дослідження включає такі елементи:

1. Методологічний розділ програми:

1.1.Формулювання і обґрунтування проблеми дослідження (преамбула), переведення її у

тему.

1.2.Постановка мети та основних завдань дослідження.

1.3.Визначення об'єкта і предмета дослідження.

Перші три пункти ще називають інформаційним запитом.

1.4.Виділення основних понять, їх інтерпретація й операціоналізація.

1.5.Розробка системного аналізу об'єкта дослідження (концептуальної схеми).

1.6.Формулювання гіпотез дослідження.

2. Методичний розділ програми:

2.1.Побудова стратегічного (принципового, змістового) плану дослідження. Визначення

практичної значимості дослідження (очікуванні результати та їх застосування, прогнози, рекомендації).

2.2.Підбір та обґрунтування методів збору, обробки й аналізу отриманих даних.

2.3.Розрахунок та обґрунтування вибірки.

У якості самостійних документів, до програми додаються: інструментарій (анкета, гайд тощо), який є квінтесенцією методологічного розділу програми; картки до багатоваріантних запитань анкети; маршрутні листи; бланки технічних звітів інтерв'юерів; посвідчення інтерв'юерів та різноманітні допоміжні інструкції.

Одна з найважливіших інструкцій стосується техніки опитування – це інструкція анкетеру або інтерв'юеру. У ній надається коротка характеристика обсягу дослідження, описується інструментарій дослідження, його призначення та особливості практичного використання, а також порядок і правила виконання процедур та заповнення методичних документів. Там само містяться правила відбору обстежуваних одиниць, рекомендації щодо поведінки у складних ситуаціях, а також визначаються терміни виконання робіт, порядок отримання завдань та подання документів.

Також складається квотна інструкція (картка вибірки, квотне завдання). У ній вказується кількість респондентів, яких необхідно опитати, а за потреби – список опитуваних. У тих ситуаціях, коли відповідно до використовуваної моделі вибірки анкетер сам повинен відібрати респондентів, йому вручається спеціальний листок із вказівкою кількості людей, що підлягають опитуванню за відповідними параметрами.

До допоміжних інструкцій належить також інструкція про закриття відкритих і напівзакритих питань анкети. У ній приводиться кодифікатор, за допомогою якого кодуються отримані від респондентів відповіді з метою їхнього подальшого згрупування й математичної обробки.

Можуть бути підготовлені інструкції, що пояснюють зміст і порядок здійснення інших процедур, наприклад, про вибракування невірно заповнених анкет, тощо.

Взагалі ж кількість і обсяг допоміжних документів залежать від виду соціологічного дослідження, наукової кваліфікації, методичного й організаційного досвіду тих, хто його проводить.

Залежність структури програми від типу дослідження.

Термін емпіричні дослідження застосовується як тотожний до усіх соціологічних

досліджень. Втім Н. Паніна ділить великомасштабні соціологічні дослідження на два типи:

власне соціологічні дослідження та опитування громадської думки. Соціологічне дослідження

– це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу, а опитування громадської думки – це збір інформації про сукупну думку (розподіл думок) певного контингенту населення з певного актуального питання. В. Ядов

виділяє теоретико-прикладні і практико-прикладні дослідження, а опитування громадської думки відносить до останніх.

Відповідно, не всі програми соціологічних досліджень неодмінно повинні будуватися за однаковою схемою. Особливості типу дослідження накладають відбиток на деталі компонування програми та її побудови. При підготовці до опитування громадської думки основну увагу слід приділити підготовці репрезентативної вибіркової сукупності; замість програми дослідження цілком припустимо обмежитися інформаційним запитом. У тому випадку, коли має бути проведено соціологічне дослідження (тобто має місце певна соціальна проблема), особливу увагу слід звернути на розробку програми.

Основними елементами дослідження, які визначають його наукову значущість і фінансову вартість, є програма і вибірка. Їх співвідносна значущість для різних типів досліджень неоднакова. Якщо абстрактним ідеалом одержання соціальних фактів емпіричним шляхом є суцільне опитування усіх представників досліджуваної групи населення за всіма можливими характеристиками проблеми, яка вивчається, то реально через цілком зрозумілу обмеженість коштів, часу і організаційних можливостей у конкретному дослідженні необхідно обмежуватися певним обсягом вибірки і окремими аспектами досліджуваної проблеми. Для того, щоб ці обмеження мали достатньо усвідомлений характер і давали змогу оцінити значущість та якість одержаної інформації, розпочинаючи роботу, слід встановити пріоритетність елементів дослідження. Отже, перший крок до оцінки пріоритетності елементів – визначення типу дослідження.

У теоретико-прикладному дослідженні для переходу від постановки проблеми у найзагальнішому вигляді („Соціально-психологічні проблеми чорнобильської катастрофи”, „Загострення міжнаціональних відносин”, „Ставлення населення до ринкової економіки”, „Соціально-політична ситуація в Криму” тощо) до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження. Цю функцію виконує програма дослідження. Тому у його проведенні підготовка програми є найважливішим етапом.

Під час проведення практично-прикладних досліджень, зокрема опитувань громадської думки, найважливішим елементом є проблема репрезентативності вибірки, і, відповідно, в організаційному плані – встановлення обсягу і способу відбору респондентів, оскільки результати опитування обмеженої кількості людей поширюються на всю генеральну сукупність. Наприклад, опитавши тисячу жителів Чернівців, дослідник робить висновки про думки і настрої чернівчан загалом; опитавши дві тисячі жителів України, поширює висновки на населення України в цілому і т. ін. Тому, визначаючи вибірку, дослідник повинен досить чітко уявляти, якою мірою і за якими характеристиками (стать, вік, освіта, соціальний стан тощо) опитувані становлять той контингент, на котрий поширюються висновки, одержані в результаті опитування.

При опитуванні громадської думки значення програми соціологічного дослідження зводиться до мінімуму, і часто-густо у програмі взагалі немає необхідності. Наприклад, програма не потрібна під час опитування в електоральних ситуаціях („За кого будете голосувати?”, „Чи братимете участь у референдумі?”, тощо) та під час оперативних досліджень гострої соціальної ситуації (наприклад, реакція населення на ті або інші події у країні чи на рішення органів влади тощо). В опитуваннях громадської думки необхідне лише редагування інформаційного запиту відповідно до основних технічних вимог і правил складання анкети.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]