Модуль 1
Питання 11
Відповідальне батьківство як умова повноцінного функціонування сім’ї.
Стрімкі зміни, які відбуваються в сучасному світі, не можуть на впливати на життя пересічних жінок і чоловіків. З одного боку, вимоги часу диктують необхідність відходу від стереотипу, за яким жінка – домогосподиня та берегиня, а чоловік – здобувач та захисник, а з іншого боку – в суспільстві продовжують домінувати норми сімейних стосунків, за якими будь-які зміни вважаються порушенням традицій і навіть норм моралі. В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптувати традиціїї сімейного життя і виховання дітей, до вимог часу. Якщо жінки мають краще вміння пристосовуватися і успішно освоюють нові ролі, то для багатьох чоловіків зміни усталених канонів породжують значні труднощі. Низка статистичних досліджень свідчить про зростання кількості дітей, які виховуються без батька; послаблення зв’язків батьків зі своїми дітьми; некомпетентність батьків; небажання, незацікавленість і нездатність здійснювати виховні функції, особливо що стосується догляду за маленькими дітьми. Певною мірою це можна пояснити з огляду на традиційний канон батьківства, що сформувався ще в далекому минулому і закріпився у масовій свідомості: на батька покладалися дві головні функції – захист і матеріальне забезпечення, але реальної участі у вихованні дитини він практично не брав. Науковці стверджують, що у сучасному світі чоловіки будуть більше залученими до домашніх справ, родинних і сімейних стосунків, які ставатимуть для них все більш вагомими. Коло чоловічих інтересів у вільний від роботи час розшириться, в нього будуть включені заняття, пов’язані з творчістю. Ідея відповідального батьківства, тобто залучення та активна участь чоловіків у вихованні дітей, також стає дуже популярною з причини зниження ризикованої поведінки. У традиційній чоловічий ролі здатність до ризикусприймається як необхідна і схвалювана. Результати довготривалих шведських досліджень свідчать про те, що, коли тато бере безпосередню участь у житті та вихованні дитини, то краще усвідомлює відповідальність за її розвиток та благополуччя, прораховує ризики, намагається уникати небезпечних ситуацій. «Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей», – зазначено у Статті 11 Закону України «Про охорону дитинства». Розуміння між батьками, підтримка, самореалізація, баланс сімейного та особистого, змістовне дозвілля, спільна участь у вихованні дітей, рівний розподіл домашньої роботи, як компоненти ідеї ґендерної рівності, створюють сімейне середовище, сприятливе для розвитку дитини, дотримання її прав, формування гармонійної особистості, попереджують насильство і брутальне поводження з дітьми. Щаслива сім’я – найкращий життєвий сценарій, приклад для наслідування як дочками, так і синами.
Питання 12.
Криза сучасного сімейного виховання
Бачимо, що час поволі і поступово підкопується під всі автократичні основи сім'ї і помалу роз'їдає всі основні зв'язки, що робили її цільною одиницею. У міру наближення до нашого часу стають більш слабким і союз чоловіка і дружини, і союз батьків і дітей, т. тобто дві основи сім'ї, якими почерпивается її зміст.Займемося спочатку розглядом ослаблення зв'язку подружжя. З чого видно, що союз подружжя стає все більш і більш неміцним і усе легше і легше.
Доказом служать багато:
все швидше і швидше зростаючий відсоток розлучень і "розлучень від столу і ложа".
зменшення самого числа шлюбів, що свідчить про те, що все більше і більше стає осіб, які не бажають зв'язувати себе сучаснимиузами "законного шлюбу".
зростання "позашлюбних" союзів чоловіки і жінки.
зростання проституції.
падіння народжуваності дітей.
звільнення жінки з-під опіки чоловіка і зміна їхніх взаємних відносин.
знищення релігійної основи шлюбу.
все більш і більш слабка охорона подружньої вірності і самого шлюбу державою.
Ці факти, якщо вони дійсно вірні, достатні для того, щоб сказати: подальше існування сім'ї в сучасних примусових формах і справді стає дуже важким. Сукупність їх для того, хто вміє розуміти мову "безмовних" цифр, говорить про те, що сучасна сім'я переживає глибоку кризу.Вже сам по собі розвиток цих явищ служить ознакою падіння сучасних "підвалин" сім'ї, стосовно ж до факту ослаблення сімейного зв'язку воно є незаперечним доказом.Одночасно і причиною ослаблення сім'ї, і в той же час ознакою її розпаду служить і факт зменшення дітородіння в шлюбі. Як-не-як, а за своїм завданням подружжя до цих пір вступали в шлюб, грубо кажучи, не тільки "заради задоволення", але і продовження потомства.Мати дітей і бути батьком і матір'ю для сім'ї, до цих пір було нормою. Сім'я без дітей була виключенням, чимось ненормальним. Що ж ми бачимо в останні десятиліття? А те, що народжуваність поступово падає. У "моду входять" "бездітні" шлюби, мати дітей вважається тепер "незручним і непрактичним" за цілою низкою міркувань: говорять у цих випадках і про труднощі життя, і про матеріальні й економічних турботах, і про те, що діти - "розкіш" , що стоїть дуже дорого, і про труднощі їхнього змісту, виховання, навчання, і про те, що вони зв'язують руки, заважають роботі або виїздам на бали, псують погруддя матері і її красу, передчасно її старять, змушують батька надриватися в зайвій роботі і т . д. і т. т.д. Діти як-ніяк були з тих "обручів", які згуртовували сімейний союз, змушували подружжя терпляче ставитися один до одного, заважали їм розходитися через дрібниці, давали зміст шлюбу. Турбота ж про дітей заважала і прямо і побічно невірності подружжя, не допускала "зради", давила вагою, направляючи поводження батьків убік збереження інтересів сім'ї і її цілісності.
Інакше йде справа в шлюбі без дітей. Єдиний зв'язок подружжя - це духовне і тілесне єднання. А те й інше, як відомо, дуже часто буває тендітним і нерідко піддається спокусам . У цьому сенсі відсутність дітей у багатьох формах веде до більшого легковажності: там, де раніше турбота про дітей, про сімейне вогнище, його чистоті і т. д. могла зупинити дружина від спокуси і від легкодумства, при шлюбі без дітей цей "гальмо" відсутня і не тисне своєю вагою на поведінку людини. Чоловік ризикує тільки своїм зв'язком з іншим чоловіком, якого він часто не проти замінити новим і не проти влаштувати "нове гніздо", тому що ці "розриви" і нові "зв'язки" тепер не настільки громіздкі, не настільки важкі і не пов'язані з долею дітей . При шлюбі з дітьми незмінно вставало питання: "А як же діти?", Вставав і нерідко утримував від зазіхання на цілісність сім'ї. При бездітності цього питання немає, а тому немає і цього скріпляє сім'ю цементу.У заможних сім'ях вони заповнювали дозвілля, особливо матері. Змушували її працювати і тим самим видаляли приводи для спокус. При бездітності - час нічим не зайнято, з'являються порожнеча і нудьга, а в таких умовах дуже успішно процвітає фантазія, гра уяви малює ряд картин, встановлюються всякі "виїзди", візити, бали, журфікси і т. т.д., інакше кажучи, - з'являється тисяча спокус, що ведуть різними шляхами до одного підсумку - до порушення святості і міцності сім'ї.Одним із проявів кризи сім'ї є - розлучення. У нашій країні поряд з волею шлюбу існує і право подружжя на розлучення. За статистикою щорічно розривалося приблизно 930 тисяч шлюбів (це приблизно 1,5% від їх загальної кількості) та утворювалося 2788 тисяч нових сімей. Таким чином, співвідношення між шлюбами і розводами складає приблизно 3:1. Але цей показник різний у залежності від місця проживання і віку людей. Так у великих містах розводів приходиться більше чим у сільській місцевості.У міру зростання числа розлучень можливість того, що вони будуть компенсовані повторним шлюбом, стає все меншою. Лише 10-15% жінок з дітьми повторно виходять заміж. В результаті збільшується кількість неповних сімей.основною причиною розлучень, на мій погляд, є непідготовленість подружжя до сімейного життя. На молодих чоловіків навалюються побутові, фінансові проблеми. У перші роки подружнього життя молоді більше довідаються один одного, розкриваються недоліки, що намагалися ховати до весілля, відбувається адаптація чоловіків один до одного.Молоді чоловіки нерідко зайво поспішно прибігають до розводу, як до способу вирішення будь-яких конфліктів, у тому числі і спочатку переборних. Причина розлучення може послужити небажання одного з чоловіків мати дитини. Ці випадки зустрічаються рідко, але вони бувають.У розводах, крім подружжя є ще зацікавлені особи - діти. Чим більше розводів - тим менше дітей. У цьому соціальну шкоду розводів.Розлучення скорочує виховні можливості сім'ї по відношенню до дітей. Дітям наноситься велика психологічна травма, про яку часто не думають батьки. Багато хто знає, що вони завдають своїм дітям страждання, але не багато хто розуміють до чого вони можуть привести, як це відіб'ється на дитині в його подальшому житті. При розлученні владно вступає в силу егоїзм батьків. Вони мало при цьому думають про долю своїх дітей.Крім моральних мінусів у розводу є ще й матеріальні негативні сторони. При відході чоловіка з сім'ї, у дружини з дитиною виникають труднощ грошового характеру, особливо, якщо заробітна плата в дружини маленька, а дітей більше одного. Відхід з сім'ї також б'є по кишені чоловіку, адже тепер йому приходиться платити аліменти. Також виникають проблеми з житлом, приходиться розмінювати квартиру, поділяти разом нажите майно.
Питання 13.
До переліку необхідних знань, які повинен опанувати домашній наставник, він відносить: українське православ’я, релігієзнавство (з розділами про іудаїзм, іслам та інші релігії, які існують на теренах України), малюнок, композицію, різні техніки орнаментації й розпису, ритміку, спів, народно-музичну та пісенну творчість українців, володіння музичними інструментами (бандура,
фортепіано, баян, гітара), знання мов (окрім державної, на рівні спілкування – російською,
англійською, французькою, німецькою), психолого-педагогічні знання, норми народної етики і
етикету, медичні знання тощо. Науковець зазначає, що „у складному господарстві виховання,
навчання і підготовки до життя підростаючого покоління в нових соціальних умовах і державних
реаліях” потрібно самотужки долати труднощі та готувати високо кваліфіковані учительські
кадри нової спеціальності.Це означає, що теоретична та практична підготовка гувернерів у ВНЗ, оперта на системний, особистісно-діяльнісний та індивідуально-творчий підходи, повинна максимально сприяти формуванню професіоналізму майбутнього фахівця, його готовності до виконання професійних обов’язків, а інтеграція блоків дисциплін гуманітарної та соціально-економічної; природничо-наукової предметної й професійно-орієнтованої підготовки – стимулювати його професійно-особистісне становлення й зростання. Така підготовка повинна відбуватися в контексті особистісно орієнтованої парадигми освіти й ґрунтуватися на загальнолюдських та особистісних цінностях, серед яких провідними є моральні та культурні орієнтири людини, що визначають спрямованість розвитку педагогічних систем, а практична педагогічна діяльність в гуманістично орієнтованому процесі будуватиметься через призму формування цінностей у майбутніх гувернерів, провідною з яких є визнання дитини (учня, вихованця) головною цінністю освітнього процесу.Вища професійна освіта – це процес, що детермінується суспільними та особистісними ідеалами освіченості й одночасно сприяє загальнокультурному й професійному розвиткові особистості. Гуманістична парадигма вищої професійної освіти визначається науковцями (Клушина Н., Чобітько М.) як сукупність методологічних й теоретичних передумов побудови процесу підготовки фахівця, серед яких найбільшу значущість мають сприйняття людини як найвищої соціальної цінності, творча самореалізація особистості, особистісно-орієнтований підхід до вирішення завдань професійної діяльності й досягнення високого рівня освіченості. Саме гуманістична парадигма освіти й складає серцевину теоретичної спадщини та основу професійної діяльності В.О.Сухомлинського, а тому повинна стати підґрунтям розробки концепції професійної підготовки учителів та гувернерів як особливої категорії педагогічних працівників
Питання 14.
Фактори, які впливають на формування підростаючої особис-тості у сім’ї, спеціалісти умовно поділяють на три групи:
1. Соціальне мікросередовище сім’ї.
2. Внутрішня і зовнішня сімейна діяльність.
3. Сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних
впливів батьків.
За традиційним розподілом сфер сімейних стосунків, на дум-ку С. В. Ковальова, перша група факторів охоплює морально-психологічний аспект цих стосунків, тоді як друга – господарсько-побутову сферу діяльності сім’ї [6]. Третя група факторів поєднує комплекс виховних впливів батьків, а також вплив їх особистості на власну дитину і міру участі у вихованні.
Розглянемо кожну групу факторів з позиції того, яким чином вони впливають на формування певних морально-психологічних, господарських та особистісних якостей, які допоможуть молодим людям, котрі створюють нову сім’ю.
1. Перша група факторів – соціальне мікросередовище сім’ї як фак-тор впливу на розвиток і формування підростаючої особистості.Можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків за-лежно від того, який соціально-педагогічний та психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Наведемо декілька прикладів.
Традиційно сфери життєдіяльності сім’ї поділяють на господар-сько- економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.
За глибиною і міцністю зв’язку між членами сім’ї їхні взаємини поділяють на:
- психофізіологічні – це стосунки біологічної спорідненості, а та-кож статеві стосунки;
- психологічні — включають відкритість, довіру, піклування один про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;
- соціальні – включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім’ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, під-корення тощо;
- культурні – це особливі внутрішньосімейні зв’язки і стосунки, обу-мовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної куль-тури (національної, релігійної) і де сім’я виникла та існує [10]. У соціальній психології залежно від позиції суб’єктів спілку-вання стосунки між ними поділяються на:
- співробітництво – взаєморозуміння та підтримка;
- аритет – взаємовигода членів союзу;
- змагання – прагнення домогтися більшого та кращого станови-ща;
- конкуренція – прагнення мати зверхність над іншими;
- антагонізм – різке протиріччя у позиціях [6].
Уся ця складна система взаємин обумовлює і характер взаємостосунків членів сім’ї.
У науковій літературі визначають три основних стилі сімейних взаємостосунків:
- авторитарний – безапеляційне і безцеремонне ставлення членів сім’ї, їх жорстокість, агресія, диктат, черствість і прохолодність один до одного;
- попускаючий (ліберальний) – відторгненість і відчуженість чле-нів сімейного союзу один від одного, їхня повна байдужість до справ і почуттів іншого;
демократичний – передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів та емоцій, а також дійсну і повну рівноправність всіх учасників сімейного союзу [4].Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності
Смислова спрямованість взаємостосунків визначає напрямок їх педагогічного впливу. Розрізняють три типи цієї спрямованості:
- на діяльність;
- на стосунки з іншими людьми;
- на себе і самозадоволення. Домінуюча смислова спрямованість батьківської сім’ї, зазвичай,
відтворюється потім дітьми у їх власних шлюбно-сімейних взаєми-нах. Проте, домінування якогось одного із типів спрямованості може зумовити у дорослому житті негативні наслідки.
Абсолютне домінування ділової спрямованості може породити бездушних прагматиків, які не беруть до уваги емоції і помисли ін-ших; абсолютизація спрямованості на взаємини призведе до орієн-тації на створення і підтримку тісного кола «своїх» і «потрібних» людей; а домінування індивідуалістичної спрямованості сформує егоїстів і властолюбців [6].
Певне значення для засвоєння адекватних шлюбно-сімейних уяв-лень мають так звані вертикальні взаємостосунки батьків і дітей. Вихід-ною характеристикою цих взаємостосунків є міра і характер емансипа-ції (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. Більшість сучасних батьків вважає цю емансипацію немину-чою і з появою перших її ознак або безсило опускає руки, або починає «боротися» за своїх дітей, використовуючи різні заборони.
У взаємостосунках батьків і дітей наявні чотири функції, кожна з яких має домінуючий вплив на дитину у певний віковий період її розвитку:
- для немовляти батьки виступають джерелом емоційного тепла і підтримки;
- у ранньому і дошкільному віці батьки – це влада, найвища ін-станція, розпорядник усіх благ;
- у молодшому і середньому шкільному віці батьки є зразком і прикладом для наслідування;
- із настанням наступних періодів життя батьки повинні бути
другом і порадником для дитини [4].
Безумовно, в будь-якому віці у взаєминах батьків з дітьми по-винні бути присутні всі чотири функції. Проте з дорослішанням ді-тей і для збереження батьками свого виховного впливу з’являється необхідність перебудови характеру взаємостосунків і спілкування з підростаючими дітьми на основі співробітництва, взаєморозуміння і взаємопідтримки.Отже, соціальне мікросередовище сім’ї як фактор впливу на ста-новлення особистості дитини, має певні характеристики. Це:
- структура сімейного колективу, яка визначає місце кожного чле-на сім’ї по відношенню один до одного і обумовлює її морально-психологічний клімат;
- система взаємостосунків, яка сприяє виробленню, закріпленню і використанню у подальшому дорослому житті певних стерео-типів поведінки. Друга група факторів впливу сім’ї на становлення особистості
дитини – внутрішня і зовнішня діяльність сім’ї. Ця група факторів охоплює, здебільшого, господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов’язки членів сім’ї, розпо-діл домашніх справ, обов’язків, бюджету та інших питань. Сім’ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно вирішити господарсько-економічні питання через різні об’єктивні і суб’єктивні.