35. Особистий статут і „національність" юридичної особи.

Особистий статут організації відповідає на запитання, чи є дана організація юридичною особою (чи це сукупність фізичних осіб, не наділених таким правом), визначає поря­док створення та ліквідації юридичної особи, передбачає її організаційну форму та правоздатність, вирішує долю ліквідаційного залишку тощо. Отже, особистий статут відоб­ражує національну належність юридичної особи, але до цьо­го часу не існує єдиного критерію визначення такої націо­нальної належності. На сьогодні пропонується кілька докт-ринальних підходів до вирішення цієї проблеми.

Теорія інкорпорації. Основний зміст теорії і самого кри­терію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, в якій вона за­снована відповідно до її законодавства. Іншими словами, компанія, утворена за британським законом визнаватиметь­ся британською компанією в тих країнах, колізійне право яких у цій галузі будується на принципах інкорпорації.

Теорія осілості. Відповідно до цієї теорії, яку іноді нази­вають теорією «ефективного місцеперебування», особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, в якій розмі­щується її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). Існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова ак­тивність такої юридичної особи.

Теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм осо­бистого статуту юридичної особи виступає місце здійснен­ня основної діяльності. Її зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де відбувається її господарська діяльність. Цей критерій здеб­ільшого використовується в законодавстві та судовій прак­тиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави.

Теорія контролю. Початок використання цієї теорії має історичні корені і пов'язується в історії та науці міжна­родного приватного права з періодами двох світових війн. Під час збройних конфліктів правовий статус іноземних юридичних осіб набуває особливого значення, оскільки ви­никає проблема «ворожих іноземців». Сторони конфлікту зацікавлені у припиненні будь-яких економічних зв'язків між собою.

36. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Іноземний суб'єкт господар­ської діяльності", таким вважається суб'єкт господарської діяльності, що має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Водночас цей суб'єкт може здійснювати свою діяльність, не обов'язково перебуваючи за межами України.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності підтверджують свій правовий статус витягом із торговельного, банківського або судового реєстру.

Правоздатність суб'єктів може бути загальною та спеціаль­ною. Загальна правоздатність передбачає будь-які права й обов'язки, сумісні з сутністю суб'єкта. Законодавство більшос­ті держав свідчить про те, що суб'єкти переважно володіють загальною правоздатністю (торгові товариства у багатьох дер­жавах, корпорації США, юридичні особи у Швейцарії).

Спеціальна правоздатність означає набуття суб'єктом прав та обов'язків у відповідності з цілями, зазначеними у статуті, договорі, законі. Цим видом правоздатності володіють юри­дичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської ді­яльності, або ж діяльність яких ліцензується.

Визначення правосуб'єктності зазначених іноземних осіб та утворених за їхньою участю товариств в Україні прово­диться з урахуванням колізійного законодавства України та міжнародних угод.

Іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх інтересів. Підсудність судам України ци­вільних справ по спорах, у яких беруть участь іноземні під­приємства та організації, визначається законодавством Украї­ни (ст. 424^і Цивільного процесуального кодексу України).