16. Проблеми кодифікації міжнародного приватного права.

Дискусія про кодифікацію цивільних норм, що регулюють судочинство з "іноземним елементом", триває вже багато ро­ків. Проти законодавчої кодифікації норм міжнародного при­ватного права традиційно виступали представники держав "сім'ї загального права", наприклад А. Еренцвейг (США). Опоненти кодифікації вважають, що цей процес досягає тіль­ки формалізації, а не справедливого кінцевого результату. Зокрема, швейцарський правник К. Сір зауважує: кодифікація норм міжнародного приватного права робить скам'янілими норми про конфлікт законів. Але не можна ігнорувати те, що процес кодифікації підвищує правову впевненість суб'єктів правовідносин, а його недоліки завжди можна усунути.

Питання про способи кодифікації також є дискусійним. Ві­домими є два_способи кодифікації. Ца-лерше,.створення галу­зевих кодексів, як1~містять норми міжнародного приватного права. Цо^дщзж,, прийняття спеціальних законів з міжнарод­ного приватного права та процесу. Але й за їх наявності інші закони та підзаконні акти також можуть містити норми між­народного приватного права.

Кодифікація норм міжнародного приватного права в окре­мих галузевих актах характерна для більшості держав "сім! континентального права", в т. ч. й для України. Використання іншого способу, а саме прийняття законів з міжнародного при­ватного права та процесу стало новою тенденцією у розвитку законодавства деяких держав цієї правової "сім'ї". Прийняті у 60—70-ті роки й пізніше закони з міжнародного приватного права та процесу викликали чимало схвальних відгуків, а у самих законах вказувалося, що їх норми сприяють міжнарод­ному співробітництву держав. Загалом було визнано, що їх прийі няття дало можливість детально й системно здійснити коди­фікацію норм, а також усунути дублювання правил у інших правових актах. Проте з часом у деяких державах відбувається переміщення норм у галузеві кодифіковані акти.

17. Поняття і підстави колізій законів у міжнародному приватному праві.

Предметом правовідносин МПрП першої групи, як зазначалося вище, є так звані колізійні правовідносини. Колізія (лат. еоШыо — зіткнення) — зіткнення будь-яких протилеж­них сил, інтересів, прагнень; розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів, судових рішень різних дер­жав; розбіжності або суперечність між правовими нормами, що регу­люють однакові правовідносини¹. Колізія законів характеризується як протиріччя (зіткнення) двох чи більше формально діючих норма­тивних актів з одного і того самого питання².

Існує думка щодо багатозначності цієї категорії. Зокрема, А. Вла-сенко [26] наполягає на тому, що термін "колізія" слід розуміти: 1) як відносини конфліктного характеру між нормами права для регулю­вання однієї фактичної ситуації, коли сам конфлікт полягає в розбіжностях чи протиріччі. Розбіжності трактуються як "слабке" зіткнення нормативно-правових правил, а протиріччя — як най-сильніше зіткнення юридичних настанов; 2) як різновид правових колізій разом з конфліктами актів тлумачення та ін. [26].

Стосовно кваліфікації колізій можна розрізняти дві їх групи: колізії внутрішнього права і колізії, протиріччя між відповідними нормами, що регулюють аналогічні відносини в різних країнах, різних правових системах. До перших, за Н. Власенком, належать:

• колізії у часі (норми, ухвалені в різний час, але спрямовані на регу­лювання одноманітних відносин);

• ієрархічні колізії (норми, видані різними правотворчими органа­ми з одного і того самого правового питання);

• змістові колізії (норми, що мають різний обсяг регулювання для ідентичних правовідносин);

• просторові колізії (норми, які регулюють правовідносини у різних територіальних одиницях);

• персональні колізії (норми, що поширюються лише на певне коло осіб).

Якщо перша група колізій є наслідком нерозвинутості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності та законо­давчій техніці, то колізії другої групи вважаються цілком зако­номірними.

Таким чином, перед судом виникає проблема вибору за­кону, яка вирішується з допомогою колізійної норми.