83. Договір зберігання та сфера його господарського застосування.

2. За договором зберігання одна сторона (зберігач, поклажепрі-приємець, депозитарій) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною (поклажодавцем, депонентом), протягом зазначеного строку або до запитання і повернути це майно на вимогу поклажодавця в сохранном стані. 

Предметом договору є послуги зі зберігання. Об'єктом договору в усіх системах права визнаються тільки рухомі речі. При цьому на зберігання можуть бути передані як незамінні рухомі речі з індивідуально-визначеними ознаками, так і замінні, що визначаються родовими ознаками. Основне господарське значення має зберігання замінних рухомих речей (зерна, рідкого палива і т. д.), і в цивільному законодавстві особлива увага приділяється збереженню саме таких речей. 

Договір зберігання є реальним, оскільки він визнається укладеним тільки з моменту передачі майна на зберігання, а не з моменту досягнення сторонами угоди. Разом з тим доктрина і практика в ряді країн передбачають, укладення договору як консенсуального, коли будь-яка особа зобов'язує взяти в майбутньому майно на зберігання. 

Договір зберігання може бути безоплатним або оплатним. З цією обставиною пов'язують певні юридичні наслідки. Зберігання, здійснюване товарними складами у вигляді промислу, є завжди оплатним. 

У законодавстві деяких країн з приводу возмездности є спеціальні положення. ФГК встановлює, що договір зберігання є «по суті безоплатним» (ст. 1917), але разом з тим передбачає і зберігання за винагороду (ст. 1928). За ГГУ договір зберігання передбачається оплатним і винагорода вважається мовчазно обумовленим у всіх випадках, коли за обставинами справи можна очікувати прийняття речі на зберігання лише за плату (§ 689). 

У літературі визнається, що з точки зору розподілу прав і обов'язків між контрагентами договір вважається нерівномірно-двостороннім. При возмездном зберіганні обидві сторони мають права і обов'язки, а при безоплатному зберіганні поклажодавець, хоча він і не несе обов'язки зі сплати винагороди, повинен відшкодувати охоронцеві витрати у разі, якщо передане на зберігання майно завдасть шкоди. 

84. Договір страхування, його характерні особливості.

Договір страхування є двостороннім, оплатним і кон-сенсуально. Як правило, пропозиція укласти договір виходить від страхувальника; іноді в якості оферента виступає страховик (наприклад, при страхуванні багажу), а страхувальник дає свій акцепт шляхом підписання стандартної форми або за допомогою сплати страхової премії. У страховій сфері розвиток «формулярного права» знаходить свій вияв чи не в самій явній формі. Для сучасного етапу розвитку суспільства характерно поширення різного роду типових (стандартних) проформ, в силу чого договір страхування все більшою мірою перетворюється в «договір приєднання». 

2. Відмінною рисою договору страхування, відображеної в законодавстві, судовій практиці і особливо в доктрині розглянутих країн, є принцип uberrimae fidei, тобто найвищої довіри сторін. Цей принцип випливає з самої суті договору страхування, у якому значний елемент ризику, оскільки принципово неможливо передбачити, «реалізуються» страхові ризики чи ні. У світлі цього сторони зобов'язані сумлінно інформувати про всі відомі або суттєві факти, що можуть вплинути на умови договору, що укладається. В першу чергу такий обов'язок покладається на страхувальника, оскільки як судження страховика про ступінь ризику, так і в кінцевому рахунку його згоду на укладення договору базуються на інформації, представленої страхувальником. Недотримання страхувальником принципу найвищої довіри дає підставу страхів-, Щіку вимагати визнання договору недійсним ab initio (з моменту укладання) і відмовляти в страховому відшкодуванні. 

У країнах континентальної Європи можливість страховика вчинити таким чином ставиться в залежність від наявності вини страхувальника в порушенні свого обов'язку. У країнах англо права навіть сумлінне замовчування або невірне уявлення страхувальником певних фактів не виключає можливості оскарження договору страховиком. 

Обов'язок страхувальника інформувати страховика про обставини, що призводять до збільшення ризику, існує протягом усього терміну договору. 

Окрім «інформаційної» Інший основним обов'язком страхувальника є сплата страхової премії. Форма та порядок сплати визначаються в договорі. 

Особливі обов'язки покладаються законом або договором на страхувальника після настання страхового випадку. Під загрозою втрати права на відшкодування шкоди страхувальник зобов'язаний негайно інформувати страховика про страховий випадок, прийняти необхідні заходи, спрямовані на запобігання або локалізацію збитку. Повний перелік такого роду обов'язків страхувальника відбивається, як правило, у конкретному договорі. 

Основним обов'язком страховика є виплата страхового відшкодування. Виплата можлива лише при встановленні необхідної причинно-наслідкового зв'язку між страховими ризиками і тією подією, яка претендує на роль страхового випадку, іншими словами, при встановленні, що воно входить в коло подій, за які відповідає страховик.