61. Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання

До найбільш поширеним договорами, опосредствующее товарно-грошові відносини на національних ринках країн і в міжнародному економічному обороті, належить договір купівлі-продажу (vente, Kaufvertrag, sale). 

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати продану річ і перенести на неї право власності на іншу сторону (покупця), а покупець зобов'язується прийняти куплену річ і сплатити покупну ціну. 

По праву всіх країн договір розглядається як двосторонній, відшкодувальний, консенсусний. 

У всіх системах права міститься дуже докладний регулювання відносин з купівлі-продажу нормами цивільних кодексів. У ряді країн романо-германської системи права є норми про купівлю-продаж у торгових. Кодексах. У деяких країнах видані спеціальні законодавчі акти з купівлі-продажу товарів, зокрема в Англії - закон про продаж товарів 1979 року. 

Детально врегульовані ці відносини у Віденській конвенції про купівлю-продаж 1988 року. Відповідно до ст. 1 конвенції її положення застосовуються до договорів купівлі-продажу між сторонами, підприємства яких знаходяться в різних державах: 

1) коли договір укладається між контрагентами, що знаходяться в державах - учасницях конвенції; 2) коли до відносин сторін договору застосовне, згідно з нормами міжнародного приватного права (колізійним нормам), право держави - учасника конвенції. 

Важливим джерелом регулювання відносин є також національні торгові звичаї.Особлива роль належить звичаям, відомим як «базисні умови поставки».Сформовані у багаторічній торгової практиці, вони визнані в кожній з країн судами та арбітражами, і лише тільки в США санкціоновані законом. 

У міжнародній торгівлі найбільше застосування мають 13 базисних умов поставки, охарактеризованих у виданому Міжнародною торговою палатою (МТП) зводі «Інкотермс». 

62. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.

Укладення договору. Конвенція докладно регулює поря­док укладення договору (частина друга): направлення офер­ти, акцепт, вступ договору в дію.

Пропозиція про укладення договору є офертою, якщо вона (ст. 14):

1) адресована одному або кільком конкретним особам;

2) достатньо визначена, тобто вказано товар і прямо чи побічно встановлюються кількість і ціна або передбачається порядок їхнього визначення;

3) виражає намір оферента бути пов'язаним у разі акцепту. Стаття 19 закріплює принцип дзеркальності акцепту — він не повинен істотно змінювати умови оферти. Перелік умов, що істотно змінюють умови оферти: ціна, платіж, якість і кількість товару, місце й термін постачання, обсяг відповідальності, вирішення спорів.

Договір вважається укладеним з моменту одержання оферентом акцепту. Дане положення є важливим, оскіль­ки правові системи держав континентального й англо-аме-риканського права дотримуються різних позицій у цьому питанні: перші — «теорії одержання» (вступ акцепту в силу пов'язується з одержанням його оферентом), другі — «теорії поштової скриньки» (акцепт набирає сили після його від­правлення).

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або як­що відповідно до норм міжнародного приватного права засто­совується право договірної держави. Та обставина, що комер­ційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення ділових відносин або обміну інформацією між сторонами.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом.

Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферен-та бути зобов'язаним у випадку акцепта. Пропозиція є до­статньо визначеною, якщо в ній названо товар, встановлюють­ся у прямій чи непрямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою.