102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.

Для визначення законодавства, яке слід застосувати до ре­гулювання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" на­йчастіше застосовується колізійний принцип — закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti). Його виникнення пояс­нюється внутрішньою узгодженістю вказаного делікту з соці­ально-економічними відносинами, що оточують його, та пра­вовою сферою. Цей принцип відображає внутрішні спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'язальні відносини з місцевим правовим укладом. Тобто, в колізійній прив'язці до закону місця заподіяння шкоди відобразилася об'єктивна потреба брати до уваги тісні зв'язки, що поєднують делікт із на­вколишнім правопорядком.

Залежно від того, якою мірою використовується вказана колізійна формула, всі правові системи можна поділити на три групи. Перша — це правові системи, що повністю її дотримують. У другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивне з іншими. У третій — як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця заподіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, а й у законодавстві та практиці, належить біль­шість правових систем. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчинених в іншій дер­жаві, повинні розглядатися із застосуванням права цієї дер­жави.

У другій групі правових систем принцип застосування зако­ну місця заподіяння шкоди використовується, здебільшого, з додатковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається ку­муляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Колумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця заподіяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, вико­ристовуючи його тільки як виняток. Це, насамперед, Вели­кобританія, а також Австралія, Канада, Японія.

Загалом, хоча принцип застосування закону місця запо­діяння шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його використання веде до усталеної судової практики, вно­сить у судові рішення тверді правила й певні винятки, на­даючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень із делікт­них зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відси­лання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи космічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовуєть­ся спеціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки, крім закону прапора можуть використо­вуватися: закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закон місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спільність. Такою спільністю, крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сторін, скажімо, закон громадянства чи закон доміцилію), зв'язок з одним підприємством.

Отже, обмеження в застосуванні прив'язки lex loci delicti можуть виявлятись лише тоді, коли в деліктному правовідно-шенні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою. Так, ту саму відповідальність в одних правових систе­мах кваліфікують як таку, що виникає з делікту, в інших — із чинного на момент вчинення правопорушення договору (тру­дового, перевезення, найму, доручення тощо). Можливість виникнення конкурентної відповідальності зумовлюється тим, що відповідні договори були попередньо укладені між потер­пілим та особою, яка зобов'язана попереджувати заподіяння шкоди. У таких випадках потерпілий опиняється перед вибо­ром: звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до пра­вопорушника чи до контрагента за договором.