115. Трудові відносини з іноземним елементом та джерела їх регулювання.

Міждержавна міграція працівників, тимчасові відрядження за кордон, виконання робіт на фіксованих морських устатку­ваннях із видобування корисних копалин, переміщення пра­цівників транспорту територіями різних держав, виконання представницьких функцій, зайняття підприємницькою діяль­ністю в інших державах привели до необхідності врегулювати трудові відносини з "іноземним елементом". Останній у ци­вільних відносинах виявляється в:

1. їх суб'єктивному складі (наприклад, громадянин України працює за трудовим контрактом за кордоном);

2. об'єкті (скажімо, працівник авіакомпанії укладає з цією компанією договір про працю за кордоном);

3) юридичному факті (приміром, праця за кордоном як юридичний факт може бути оцінена з позицій законодавства різних держав, зокрема під час визначення пільг, обчислення стажу тощо).

Трудові відносини поділяються на індивідуальні (які скла­даються між наймачем та працівником) і колективні (між на­ймачем та працівниками з приводу укладення й виконання колективних договорів).

Джерелами регулювання трудових відносин з "іноземним елементом" є: національне законодавство; міжнародні акти; звичаєве право, судова практика, правова наука; трудові дого­вори (контракти), колективні договори; інші угоди.

Національне законодавство. Трудові кодекси — це основне джерело регулювання відносин у багатьох державах. Вони включають як матеріально-правові норми, спрямовані на регу­лювання вказаних відносин (Кодекс праці Франції), так і ко­лізійні (Трудовий кодекс Болгари). У трудових кодексах може міститися вказівка на застосування їх положень до трудових відносин саме з "іноземним елементом" (польський Кодекс праці, Трудовий кодекс Угорщини).

Міжнародні акти. Побудовані з допомогою матеріально-правового чи колізійного методу, вони поділяються на дво- чи багатосторонні договори, зміст яких повністю або частково присвячено регулюванню трудових відносин з "іноземним еле­ментом". Договори можуть спеціально спрямовуватися на регулювання таких відносин чи бути регуляторами у сфері економічного, наукового та інших форм співробітництва. Так звані трудові стандарти часто закріплюються в актах ООН, МОП, Ради Європи, ЄС.

Звичаєве право, судова практика, правова наука є фор­мами встановлення матеріально-правових та колізійних норм у державах їх застосування.

Трудові договори (контракти), колективні договори мо­жуть містити вказівку на законодавство, яке слід застосову­вати до трудових відносин. Це стосується й інших угод, наприклад, зовнішньоекономічних контрактів.

116. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.

Одним із важливих регуляторів трудових відносин у сфері МПП є колізійні норми, завданням яких є визначен­ня питання про те, правом якої країни повинні регулюва­тися міжнародні трудові відносини.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і прив'язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою. Для колізійних норм трудового права це найчастіше питан­ня трудового договору, направлення робітника на робоче місце в іншу державу (§ 44 Федерального закону Австрії 1978 р. про міжнародне приватне право); загальних і спе­ціальних трудових відносин (наприклад, тих, що виникають через призначення чи обрання на посаду), трудових відно­син між іноземними державними органами й іноземними громадянами, трудових відносин дипломатичних представ­ників, виконання роботи більш як в одній країні, виконан­ня роботи у відрядженнях чи в періоди довгострокового пе­ребування за кордоном, виконання роботи на транспортних засобах, питання матеріальних і формальних умов дійсності трудового договору, наслідків його недійсності, змісту і при­пинення трудових відносин (§ 51 Указу Угорщини 1979 р. № 13 про міжнародне приватне право); трудового договору при звичайному місці роботи, а також при тимчасовому ви­конанні завдання в іншій країні (ст. 3118 Цивільного ко­дексу Квебеку 1991 р.); трудових відносин (ст. 32 Закону Польщі 1965 р. про міжнародне приватне право); трудового договору у разі звичайного виконання працівником своєї роботи, а також виконання ним роботи через характер самої діяльності більш як в одній країні (ст. 102 Закону Румунії 1992 р. № 105 стосовно регулювання відносин міжнародно­го приватного права, ст. 67 Кодексу міжнародного приват­ного права Тунісу 1998 р.); загальні трудові договори, а та­кож договори при виконанні працівником трудових обо­в'язків у кількох країнах (ст. 121 Федерального закону Швейцарії 1987 р. про міжнародне приватне право).

Прив'язки колізійних норм трудового права в законодав­ствах різних країн також неоднорідні.

Виявом однієї з основних засад міжнародного приват­ного права — автономії волі (lex voluntaris) — слід визна­ти закріплення у багатьох законодавствах прив'язки до ви­бору сторонами права стосовно міжнародних трудових відносин.

Довгий час автономія волі сприймалась неоднозначно у правовій доктрині при розгляді питань міжнародного тру­дового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались про­ти застосування lex voluntaris у міжнародних трудових відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава більш зацікавлена у застосуванні до трудових відносин імперативних норм, а не такого приватного начала, як ав­тономія волі. Крім того, відмова від lex voluntaris може збе­регти єдність правового регулювання праці різних кате­горій працівників на одному підприємстві, а також захис­тити «слабке» становище працівника як сторони трудових відносин.

Застосування lex voluntaris все ще інколи визнається спірним. Проте більшість колізіоністів висловлюються за його застосування до трудових відносин, що виходять за межі одного правопорядку. Така позиція аргументується тим, що працівник — це не завжди слабка сторона трудово­го договору, а тому управлінський і висококваліфікований персонал буде тільки програвати у разі неможливості вибо­ру законодавства щодо трудових відносин; одночасно із за­стосуванням lex voluntaris у законодавстві можна встано­вити імперативні норми із застосування сприятливішого за­кону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим, якщо у країні, де розміщено підприємство, діє сприятливі­ший для працівників закон — це забезпечить бажану єдність правового регулювання їх праці¹.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн (особливо тих, що розглядають трудовий договір як складо­ву цивільного права) дозволяють застосування автономії волі в трудових відносинах у сфері міжнародного приват­ного права. Більше того, це начало визнається доктриною і практикою в певних країнах основоположним, а законодав­ства таких країн, як Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина не обмежують застосування автономії волі для трудових відносин у даній сфері якимось конкретним пра­вопорядком.

Іншою важливою колізійною прив'язкою, яку часто на­зивають основною, є прив'язка до закону місця роботи (lex loci laboris), що закріплена у законодавствах таких країн, як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада, Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Найчастіше вона застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю прив'язку в доктрині і законодавстві також називають інко­ли прив'язкою до: права країни місця звичайного виконан­ня працівником своєї трудової діяльності; закону країни місця розміщення підприємства, де працює особа; законумісця виконання роботи; закону країни, в якій працівник звичайно виконує свої трудові обов'язки; закону країни, в якій робітник звичайно виконує роботу; права країни зви­чайного виконання роботи за договором; закону країни, в якій (повністю або переважно) виконується робота; права місця здійснення трудової функції.

Прив'язка до lex delegationis застосовується щодо праці­вників, яких направлено на роботу в закордонні відряджен­ня, і означає застосування права країни місцезнаходження установи чи організації, яка направила працівника для ви­конання певних завдань за кордон. Прив'язка до особисто­го закону наймача найчастіше застосовується при виконанні роботи у кількох країнах (Австрія, Угорщина, Німеччина, Ліхтенштейн, Румунія).