87. Основні концепції філософської методології науки (позитивістська, структуралістська, феноменологічна, герменевтична).

Існують різні концепції методології науки:

1. позитивістська (Кант, Спенсер). Виходили з того, що справжнім знанням є тільки природниче знання. Сенс має позитивне знання, яким сама по собі є філософія. Проблеми, поняття та положення попередньої філософії (про буття, сутність, причини тощо), котрі в силу їх значної абстрактності не можуть бути дозволені чи перевірені за допомогою досвіду, з позитивістських позицій визнаються хибними або позбавленими змісту. Позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (нефілосовського) пізнання. Заперечує умовивід як засіб отримання знань. Філософія має функцію дослідження логіки науки. Поппер встановив поняття фальсифікації спростування: чим більше спростовуємо, тим більше виявляється істинність.

2. структуралістська (Леві-Строс, Соссюр). Завданням наукового дослідження є виявлення структури об’єктів. Предметом гуманітарних досліджень є сукупність інваріантних відношень (структур) в динаміці різних систем. Грунтується на науковому структурно-системному методі. Ними є процеси діяльності, опосередковані спілкуванням їх учасників за допомогою знакових систем (природна мова, первісні соціальні та культурні структури тощо). Структура науки відповідає структурі мови. Аналіз зводиться суто до мовного аналізу.

3. феноменологічна (Гуссерль). Спрямована на вивчення суб’єкта наукового дослідження. Центральним поняттям є інтенціональність свідомості (її направленість на об’єкт). Призначена для ствердження суб’єктивно-ідеалістичного принципу: немає об’єкту без суб’єкту. Феномен – те, що сприймається відчуттями, наявне у свідомості. Основними вимогами феноменологічного методу є: а) феноменологічна редукція (заперечення будь-яких суджень, що відносяться до об’єктивної реальності і виходять за межі “чистого” -суб’єктивного - досвіду); б) трансцедентальна редукція (розгляд самого суб’єкта пізнання не як реальної, емпіричної, соціальної і психофізичної істоти, а як “чистої” свідомості).

4) герменевтична (Гадамер). Спрямована на розробку сукупності правил і технік тлумачення тексту в ряді сфер знання. Має за мету виявити зміст тексту , виходячи з його об’єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ. Намагається тлумачити Біблію відповідно до свого розуміння на обгрунтування думки про безпосередній зв’язок дослідника та явища (пояснення). Розуміння: зафіксований текст цього явища існує між ними як матеріалізований результат культури. Тобто розуміння розглядається як умова осмислення соціального буття.

5) діалектичний метод. Розглядає науку з точки зору суперечностей, взаємозв’язку та розвитку. За допомогою їх з’ясування можно зрозуміти шлях становлення об’єктивної істини, зв’язок на кожному ступені розвитку науки елементів абсолютного та відносного, стійкого та мінливого , переходи від одних форм узагальнення до інших, більш глибоких.