42. Філософська концепція г.Сковороди. Вчення про три світи і дві "натури". Ідеї "сродної праці", "нерівної рівності". Кордоцентризм.

Філософська концепція Г.Сковороди (1722-1794) - це пантеїзм. Бог і природа складають одне ціле; кожна людина має в собі Бога, він не існує десь поза людиною.

Основним положенням філософської системи Сковороди є вчення про три світи та дві натури. Вихідним для нього є погляд на світ, що складається з двох натур. Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима - називається тварь, а невидима Бог. Ця невидима натура Бог тримає видиму - тварь. Головною є невидима натура - Бог. Бог мислиться як безпочаткове начало світу. Видими натура є минущою, не може бути істинною. Але Сковорода постійно наголошує на зв'язок цих двох натур.

Весь світ складається з трьох світів – великого, малого та символічного. Великий - це природа, космос, що складається в свою чергу з великого числа інших; малий - мікрокосм це людина; символічний - це Біблія. В кожному з них Сковорода вбачає два початки - Бога або вічність і матерію, або тлінне, часове. В великому та малому світі (тобто в людині) тлінне тіло дає знати про сховану під ним форму.

Вище блаженство і справжнє щастя приносить людині праця за покликанням, праця що відображає природні нахили людини - "сродна праця". Він був глибоко переконаний у тому, що кожна людина має природний нахил до певного роду діяльності, який може зробити людину дійсно щасливою.

Бог подібний до фонтана, зазначає Сковорода. Над фонтаном надпис: "нерівна усім рівність". ллються із різних рурок різні токи в різні посуди, що стоять навколо фонтана. Менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що однаково повний. Як "нерівна рівність" кожна людина є "мірою речей".

Основна філософська ідея Г.Сковороди сконцентрована навколо поняття “серце” людини. Він вважає, що поняття “зовнішня людина” належить до психологічної сфери життя людини, включаючи і психологічну діяльність. Людську духовність, внутрішній світ людини Сковорода символічного називає “серце”. “Серце”, за Сковородою, - це слово-першоджерело, що означає “ціле” без частин. Серце - це поняття, яке має уявний, символічний і чуттєвий зміст.

Серце - основа людини. Воно є в усій людині. Серце це джерело всякого пізнання. Воно перебуває у постійному русі. Людина серця, за Сковородою, повинна наблизитись до свого центру руху, до свого таємного внутрішнього “я”. “Глава людини є серце. Серце - це людина в людині, а все решта - це зовнішність".

Свої педагогічні погляди Сковорода висловив у діалогах, віршах, байках, листах. Проблемам виховання присвячені притчі "Благородний Еродій", "Убогий Жайворонок" та ін. Г. Сковорода твердив, що у вихованні треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування, бо "виховання випливає з природи", яка і є самий найкращий вчитель. На той час це було новим у педагогіці. Метою виховання на його думку, має бути підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої корисної для суспільства. Провідне значення Сковорода надав розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку. Сковорода твердив що людині багато дається але і багато від неї вимагається. Приділяв увагу і фізичному вихованню людей, щоб вони були тілесно здорові. Дбав і про естетичне ваиховання. яке має облагороджувати людей, допомагати їм у праці і житті.

Як на перших вихователів дітей Сковорода вказував на батьків, оскільки вони є найкращими нашими вчителями. А тих, хто передоручав цю справу іншим, порівнював із зозулями. Вирішального значення в здійсненні виховних ідеалів він надав школі, виступав за школу, доступну для всіх.

Сковорода твердив, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, за допомогою особистої активності: "Як нерозумно, - писав він, - випрошувати те, чого можеш сам досягти". В процесі навчання треба, на його думку, врахувати нахили і здібності дітей, вікові та індивідуальні їх особливості.