72. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність. Фаталізм і волюнтаризм.

Суспільство – це поняття, яке фіксує предмет соціальної філософії; воно являє собою певне єдине ціле, яке складається з людей, що пов’язані між собою різним ступенем спільності, яка дозволяється на достатньо високому рівні розвитку людей. Суспільство – це єдиний соціальний організм, внутрішній устрій якого являє собою сукупність характерних для даного устрою багатоманітних зв’язків, в основі яких лежить людська праця. Суспільство є цілісною системою життєдіяльності людей.

Закони:

Історичні (суспільні) це необхідні зв’язки, що визначають внутрішню логіку функціонування та розвитку суспільства. Закони суспільства мають багато спільного із законами природи (пізнавальність). Відмінність від законів природи: закони природи діють стихійно, автоматично не залежать від свідомості людини, а суспільні це закони діяльності людей. Вони виступають не в формі механічної причинності а в формі тенденції, основної лінії розвитку, де реалізація цієї тенденції залежить від свідомості людини. Люди здатні впливати на цю тенденцію.

Загально соціологічні – закон визначення ролі способу виробництва щодо суспільного ладу; закон визначення ролі економічного базису щодо надбудови. Закон зумовленості суспільної свідомості, суспільного буття з відповідністю виробничих відносин х-ру продуктивних сил.

Специфічні: закон конкуренції, планового розвитку народного господарства, приватної власності.

Життєдіяльність суспільства неможлива поза природрою. Постає питання чи суспільний розвиток є закономірним процесом чи ні. С-тво це випадковість, хаос чи є певний порядок, закономірність. В контексті співвідношення необхідності і свободи є дві крайності фаталізм іволюнтаризм.

Фаталізм – 1) філософська концепція про існування наперед відомої визначеності вищою волею, роком, долею подій в природі, суспільстві, в житті кожної людини; 2) відповідний тип поведінки. В історико-філософській традиції фаталізм протистоїть волюнтаризму.

Волюнтаризм – це філософський напрям, в центрі якого є поняття волі, феномен якої мислиться в якості найвищого принципу буття. Зародки концепції волюнтаризму були ще у середньовічній схоластиці у спорі: чи творить Бог світ по “розуму своєму”, чи по “волі своїй”. В якості філософського напрямку волюнтаризм закріпився в ХІХ ст. Згідно з цим напрямком вважалося, що світ як сліпа самодостатня та тотальна воля до життя, яка діє поза раціональними основами та не піддається розумному пізнанню. Воля – це феномен саморегуляції об’єктом своєї поведінки та діяльності.

73. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.

Під категорією суспільне виробництво ми розуміємо виробництво самої людини, матеріальних благ, а також форми спілкування. Тобто система суспільного виробництва виступає як єдність трьох видів виробництва: носіїв життя, засобів до життя (предметних умов його існування) та соціальних умов існування носіїв життя.

Виробництво і відтворення носіїв життя, тобто людини - це не просто природний, біологічний процес. Тут, як при виробництві суспільного продукту, люди діють цілеспрямовано: духовні та фізичні здібності людей використовуються не лише для створення матеріальних цінностей, а й для відтворення та розвитку своїх сил, здатностей. У цьому випадку "людську силу" доцільніше отожнювати з поняттям "життєва сила".

Предметом, на який спрямовується діяльність у процесі виробництва людських сил, виступає біологічний організм. Адже він є носієм як фізичних, так і духовних спроможностей людей. Тому розвиток духовних здібностей відбувається шляхом використання рівня розвитку та особливостей цього організму. Саме біологічне в людині виступає умовою і передумовою суспільних відносин.

У продуктивні сили виробництва людини входять життєві засоби, за допомогою яких реалізується процес відтворення та розвитку людських сил. Це насамперед предмети споживання: їжа, одяг, помешкання тощо.

Однією із сторін виробництва людських сил є "духовне виробництво". Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Культурно-історчним результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини, насамперед наука та мистецтво. Останні виступають як оргаічна частина виробництва людини з усіма її соціальними якостями. А наука і мистецтво служить насамперед показником духовного розвитку суспільства.

Отже, для задоволення своїх потреб люди взаємодіють насамперед з природою. Саме тут, у процесі цієї вхзаємодії, формується суспільне виробництво, яке історично виступає обов'язковою передумовою життєдіяльності людини.