19. Філософсько-теологічна система Фоми Аквінського.

Фома Аквінський (1225-1274 рр.) розробив найбільш завершену концепцію середньовічного реалізму. Будь-яка універсалія, у тому числі "людина", є водночас і загальним поняття, і ідеальним буттям, що можливе в трьох іпостасях:

1. Насамперед, універсалії існують "до речей" - божественній Свідомості та Уяві як ідеї речей;

2. Далі, в результаті Божественного Творення універсалії з'являються "в речах" - як їхні сутності;

3. І нарешті, універсалії проявляються "після речей" - як понятт людської свідомості.

Таким чином, питання: "Чи існує людина взагалі?", з погляду філософії Фоми Аквінського, розпадається на три питання:

1) про Божественний задум людини, що є його ідеєю;

2) про створення людини як тіла і мислення;

3) про набуття людиною самосвідомості, що дає їй загальне поняття людини і відкриває сенс життя і смерті.

Звідси стає зрозумілим вчення Аквінського про людину як поєднання активної, формоутворюючої душі і пасивної тілесності, що близьке до Арістотеля. Душа - це неповторне безсмертне начало, що проявляється в особистості, яка є "найблагороднішим в усій розумній прирлорироді".

Основний принцип філософії Фоми Аквінського – гармонія віри та розуму. Він вважав, що розум здатний раціонально довести буття Бога та відхилити заперечення проти істин віри. Все існуюче вкладається Аквінським в створений Богом ієрархічний порядок.

Аквінський вважає, що в безпосередньому житті містична любов до Бога звищується над пізнанням Бога.

20. Основні риси філософії Відродження. Антропоцентризм філософського мислення.

В кінці ХІ ст. в Західній Європі починається новий етап соціально-економічного і духовного розвитку, який знаменував собою початок нової епохи - епохи Відродження гуманізму або Ренесансу. Це період зародження нового суспільного ладу, який будувався на базі нових продуктивних сил, що грунтувалися на машинному виробництві замість мануфактурного, цехової форми виробництва. Це сталося завдяки прогресу: в цей час було здійснено ряд відкриттів: самопрялка, вогнепальна зброя, відкриття Колумбом в 1492 р. Америки, в кінці ХV ст. португальці відкрили дорогу до Індії, Магелан здійснив кругосвітну подорож.

В цей час відбувається процес секуляризації - відокремлення від теології науки, літератури, мистецтва, філософії. Буржуазія не хотіла терпіти над собою ні феодальну ні церковну владу. Відбувся розкол християнської церкви. Мартин Лютер проголосив 95 тез проти папи Римського. Центр ваги переміщується із Бога на людину. Якщо в рабовласницькому чи феодальному ладі людина повністю залежить від пана, то тепер пан володіє засобами виробництва, а людина належить формально сама собі.

Чому називається епоха Відродження? - бо відразила античність, відродила погляд на людину. Людина була в центрі античної філософії. Але якщо античність розглядала людину з тілесного зовнішнього боку, то Відродження схиляється до духовності, хоч і сентизує ідне і інше.

Краса людини - це гармонія душевного і тілесного. І ось ця якісно нова гуманістично-ренесанська культура яка виникла була орієнтована на людину як на вищу цінність. Людина постає в епоху Відродження як творець не лише світу речей, але і творець самої себе. Ціниться творчість: коли людина творить нове. Ідеалом людини стає всебічність (всебічно розвинена людина, як напр. Леонардо -Вінчі - художник, математик, винахідник, механік і т.д.Філософія Відродження підносила людину до рангу божественного буття, обожнюючи саму природу людини. В цей період формується понятт у філософії, що людина стає поряд із Богом як творець. Джованні Мірандола обгрунтував право людини на творчість і створення самого себе,як надання людині Богом.

Бог у світоглядно-філософських побутових гуманістів продовжує відігравати роль творця світу, але поряд з ним стоїть людина, формально залежна від нього, бо створена ним, але будучи наділеною, на відміну від усієї решти природи здатністю творити і мислити, людина з Богом фактично починає відігравати роль "другого Бога", як висловився Кузанський. В цей період формується і поняття індивідуальності. Індивідуальність - це неповторність, оригінальність. Людина розглядається як творець, і осмислюється як неповторність, що грунтується на таланті, творчих здібностях.