26. Вчення Спінози про субстанцію (за працею "Етика").

Видатним представником матеріалізму 17 ст. був Б.Спіноза. Він вважається засновником геометричного методу у філософії.

Головна праця Спінози "Етика" - відрізняється чіткістю логічних побудов, послідовністю викладу ідей і їхньою аргументацією. Робота побудована у вигляді аксіом і теорем, що витікають одна з одної, на зразок геометричних. Але глибокий взаємозв'язок характерний не тільки для його манери викладу. Спіноза постулює загальний причинно-наслідковий взаємозв'язок, що пронизує універсум: будь-який акт визначається причиною, яка, в свою чергу, визначається іншою причиною, і так до безконечності; самодетермінуючою причиною є тільки Бог. Любов до нього, помножена на пізнання причинних зв'язків природи, - єдиний спосіб досягнення свободи.

Поряд з Ф.Беконом та Р.Декартом Спіноза метою знання вважав завоювання панування над природою та удосконалення людини. Проте, на відміну від Декарта, він вважав, що існує лише природа, яка є причиною самої себе, і нічого не потребує для свого буття. Як “природа творяща”, вона і є субстанція. Від субстанції як буття необумовленого Спіноза відрізняє світ окремих речей (модусів) – як тілесних, так і розумових. Субстанція – єдина, а модусів існує безліч.

Мислення і протяжність є атрибутами єдиної субстанції, абсолютно самодостатньої і такої, що є причиною самої себе. Оскілька ця субстанція є вищою досконалістю, то воно є Бог. Світ з усім його розмаїттям і безконечністю форм - це Бог, побачений під різними кутами зору, тобто, говорячи мовою Спінози, це сукупність незліченої кількості модусів єдиного Бога. Його Бог не мав якостей, які б відрізнялися від законів природи. Бог Спінози - це світ у його єдності. Це і є той самий пантеїзм, за який Спіноза був вигнаний з єврейської громади.

На цих положеннях Спіноза збудував вчення про людину. Людина – це істота, в якій модусу протяжності – тілу – відповідає модус мислення – душі. За обома цими модусами людина є частиною природи.

27. Суб'єктивно-ідеалістичні теорії хvііі ст. Дж. Берклі, д.Юм. Монадологія в.Лейбніца.

Дж. Берклі вважав, що немає нічого, що було б поза нашими відчуттями: "Існувати, означає бути сприйманим". Все, що існує, все існує в наших відчуттях. Це ще йде від Локка. Локк вважав, що в основі пізнання лежить досвід зовнішній ( навколишній світ) і внутрішній досвід (властивий нам, рефлексія). Локк розділив всі якості на первинні (властиві предметам: величина, розмір) і вторинні якості, що виникають в результаті взаємин з нашими органами відчуття. Дж. Берклі опирається на вчення Локка і створює класичну форму суб’єктивно-ідеалістичної філософії, де світ є комплексом відчуттів, і ми можемо знати тільки наші відчуття. У “Трактаті про принципи людського пізнання” (1710) Берклі теоретично спростовує поняття матерії. Апелюючи до здорового глузду, Берклі заперечував реальне існування загальних і абстрактних ідей та стверджував, що єдиним об’єктом пізнання можуть бути конкретні ідеї, які сприймаються чуттєвим шляхом.

На позиції суб'єктивного ідеалізму стояв і Давід Юм. Він один з представників агностицизму, а, зокрема, однієї з його форм - скептицизму. Юм визнавав єдино існуючим реальним лише враження-відчуття і враження рефлексії. Із вражень ми створемо свого роду систему яка охоплює все те, що ми пам'ятаємо як сприйняте чи то внутрішнім сприйманням, чи то зовнішнім чуттям. І кожну частину цієї системи, поряд з наявними враженнями називаємо реальністю. Оскільки враження не суб'єктивні, то не можна знати достовірно, що є об'єктом цих вражень. не можна сказати, чи існує реально об'єктивно чи не існує незалежно від нас вважав що питання чи існує реально світ як об'єкт пізнання чи не існує не розв'язане, можна лише вірити, що світ існує реально, але не достеменно знати. Звідси і скептецизм - бо така позиція невпевненості.

Готфрід Лейбніц (1646-1716 рр.) був переконаний в якісному розмаїтті явища, у неповторності й унікальності кожної речі і процесу. Тому й вважав, що кількість субстанцій безкінечна. У зв'язку з цим Лейбніц вводить поняття "монада".

Монада - це свого роду атом-субстанція. Головний атрибут монади - її активність, здатність до дії, сила. Кожна з монад - замкнений космос, "вони не мають вікон, аби що-небуть могло в них входити або з них виходити; вони взаємодіють інакше. Монади абсолютно неповторні, і їхні розбіжності можна визначити за двома основними параметрами: 1) за кутом зору на світ, тобто за оригінальнісю структури свідомості і 2) за ступенем розвитку, активності і осконалості. Лейбніц подляє монади на три класи: "оголені", "душі" і "духи". Перші з них являють собою неорганічний рівень, вони "сплять без сновидінь". Другому класу властиві відчуття і сприйняття. І тільки "духи" мають властивості особистості.

Лейбніц заперечував можливість перетворення одних монад на інші.

Монади, що стоять на нижчому щаблі, мають темне уявлення: вони не відрізняють сприйнятого ні від себе, ні від всього іншого. На щабель вище стоять монади, яким властиве невиразне уявлення: вони можуть відрізнити те, що вони уявляють, від всього іншого, але тільки не від самих себе. Чітким уявленням володіють лише ті монади, що стоять на вищому щаблі: вони відрізняють уявне і від себе, і від всього іншого. Інакше кажучи, на вищому шаблі монади мають самосвідомість.