43. Романтизм як філософська концепція світобачення. Особливості українського романтизму.

Романтизм - це складний та внутрішньо протирічливий напрям в західній культурі 18-19 століття. Романтики виступали за свободу життя та творчості, розкріпачення особистості. Закликали до вивчення мови, народної душі. З точки зору романтиків життя в культурі як в світі „готових слів” перешкоджає пізнанню буття як такого, людина втрачає безпосередній зв’язок зі світом. Загальна нормативність, регламентація життя робить неможливою реалізацію свободи індивіда. Але парадокс полягає в тому, що самі вони ще живуть в реалії де книга - природній символ миру і намагаються йти до справжності через слово, сприймаючи весь світ як текст. Рух до справжності є рухом до цілісності буття до єдності, яка втрачена культурою, а отже це рух до джерел. Саме ця причина породила інтерес до культури класичної Греції (на противагу захопленню Римом). Пошуки єдності перетворюються в намагання відродити пластично-поетичне бачення світу яким жила Античність. Наділяють природу людськими якостями міфологізують її. Треба розрізняти романтизм культури державних народів та культури поневолених народів переплівся з національно-визвольним рухом.

Український романтизм переплівся із встановленням української національної ідеї – ідеї самобутності українського народу. Світогляд представників Кирило-Мефодіївського товариства можна визначити як поєднання романтизму з християнством. Костомаров першим з історичного та етнографічного боку обґрунтував національну ідею. Людина це душа а нація, народ це національна душа. Історія суспільства це історія розвитку національного духу. Куліш розглядав людину через призму душі (сутності духовної), сутність душі має два рівня голову (розум) і глибину душевну (серце). Розумом людина зорієнтована на все чуже а серцем тягнеться до рідного. Шевченко Україна без пана і кріпака – національна ідея.

Першу спробу повязати ідеї романтизму з розвитком філософської думки в Україні зробив Д. Чижевський. При цьому він врахував вплив німецького романтизму на характер розвитку німецької класичної філософії.

44. Українська національна ідея, її витоки та основні напрямки розробки в укр. Філ. Думці.

В Україні розробку української національної ідеї започаткували члени Кирило-Мефодіївського товариства (грудень 1845 - березень 1847). У Політичній програмі товариства проголошувалася боротьба за соціальне та національне визволення слов’янських народів, в тому числі й українського. Членів товариства єднала спільність філософсько-світоглядних засад, що грунтувались на зусиллях, спрямованих на відтворення образу України та українського народу, усвідомлення його місця в світі, особливостей, що визначають специфіку українського народного духу з-поміж інших народів. Ці ідеї не склали цілісної філософської системи, але відіграли визначальну роль у розвитку духовної культури України впродовж другої половини XIX й початку XX ст.

Подальший розвиток укр. нац. ідея набула у творах М.Костомарова. У центрі його концепції головна, з огляду на філософію національної ідеї, проблема “Україна і світ”, що одержує своє обгрунтування на основі традицій тогочасного романтизму, сполученого з ідеями християнської філософії, яка визначала спрямування української культури.

Національна ідея, як вка­зував І.Багряний, не обов'язково мусила і мусить бути "націоналістичною" — виразником ідей організованого ук­раїнського націоналізму. Націоналізм як певне наповнення змістом національної ідеї від певних його носіїв, від певно­го національного і соціального середовища зовсім не вичер­пує поняття "національна єдність". Не випадково і М.Грушевський у свій час застерігав, що деякі прояви українського шовінізму, виключності, нетолеранції несим­патичні й небажані, взагалі їх треба визнати національним злочинством і виступати проти них з усією рішучістю. Тут доречно звернутися й до висловлювань з цього приво­ду І.Франка, який застерігав, що "формальний націона­лізм" може перерости у реальну політику "однобічно на­ціональної держави", великодержавного шовінізму щодо малих народів.

Українському наро­дові є чим пишатися у минулому. Не багато на земній кулі націй, історичні підвалини яких з точки зору державності .мали б такого предка, як Київська Русь, з погляду духов­ності — такий приклад, як масове хрещення народу, з погляду національної гідності — багатовікову героїчну бо­ротьбу за свою незалежність і самостійність.

Сучасна українська національна ідея — це багатогранна ідеологія, яка охоплює усі без винятку сфери життя ук­раїнського суспільства і держави, орієнтує на досягнення близьких та більш далеких цілей. Безумовно, що в центрі сучасної української національ­ної ідеї стоїть особистість, її життя, добробут, культура, все з чим пов'язане життя людини, її щастя, благополуччя. Саме для людини, в ім'я людини існують суспільство і держава, діють різні громадські структури. Ця ідея домінує і в сфері правового регулювання, де особливе місце займа­ють права людини і громадянина, що повністю відповідає демократичним світовим стандартам. Однак нині, коли в умовах демократичного режиму свідомість українського на­роду все більш зростає, зміст національної ідеї не зводить­ся лише до проголошення прав людини та закріплення їх в Конституції і чинному законодавстві. Йдеться вже про те, що стосовно кожного суб'єктивного права людини і грома­дянина повинен бути розроблений механізм практичної реалізації не тільки конституційних, але й усіх інших прав і свобод, їх ефективного захисту.

На жаль, сьогодні цей один з найголовніших аспектів національного розвитку не став ще головним у процесі повсякденного правотворення. Основна увага сьогодні при­діляється питанню проголошення все нових і нових прав і свобод, що, безперечно, теж необхідно, замість чіткого правового врегулювання практичного їх здійснення.

Важливими складовими національної ідеї щодо статусу особи у суспільстві повинні бути розвиток національної самосвідомості людини, її культури, взагалі інтелекту на­ції, виховання активних носіїв ідей демократії і прогресу. З давніх часів історія України знає чимало прикладів, коли народ вів активну, відчайдушну боротьбу за свою свободу та незалежність.

Сучасна українська національна ідея має бути зорієнтована на соціальну активність особистості, у тому числі на правову активність, без якої дійсно демократичну державу неможливо побудувати.

Сучасна українська ідея зорієнтована на створення в Україні громадянського суспільства, основу якого становить приватна власність, що гарантує ліквідацію відчуження від засобів виробництва, бо справді вільним може бути лише той, хто у тій чи іншій формі володіє власністю.