33. Сучасна антропологічна філософія (м.Шелер, п.Тейяр де Шарден, к.Леві-Строс).

В філософії антропології ХХ ст. відтворюються антропоцентризм романського Відродження, тобто: все буття світу визначається через людське буття; людина трактується майже теологічно як завершення еволюції світу. Вихід за межі людини тут означає соціалізацію і гуманізацію - постійне відтворення людяності - торжество людського начала в стихії біологічного.

Макс Шелер (1874-1928 рр.) вважається одним із фундаторів філософської антропології ХХ ст. Пошук сутнісного визначення людини приводить Шелера до питання: що робить людину людиною? Лише вихід за межі природи і біологічного життя. Те що робить людину людиною, є принцип, протилежний всьому життю в цілому, він як такий взагалі незвідний до "природної еволюції життя" і якщо його о чого і можна звести, то тільки до вищої основи речей - до тієї основи, особливою маніфестацією якої і є "життя". Духовне начало в людині - це ціннісно-моральне начало. У ряді своїх праць Шелер говорить про існування абсолютних цінностей в житті духу, які уможливлюють людське спілкування в просторі і часі культури. Абсолютна цінність - це атом духу. Вона відкривається людині тільки в любові. Любов - вищий прояв людяності і духовності - завжди спрямована не на саму цінність, а на носія цінності - на особистість.

На першому плані у Тейяр де Шардена стоїть еволюція. Відкидаючи старий міф про створення Богом першолюдини, він вважав, що людина найдосконаліший результат багатотисячної еволюції органічного світу. Схиляється до окремого вибуху, в результаті якого речовини шляхом трансформації виникли стійкі одиниці елементарної матерії. життя виникає один раз в одному місці. Виникає воно шляхом стрибка (внутрішньої революції). Окрім того і перехід від тварини до людини, виникнення думки здійснюється шляхом стрибка. Тейяр де Шарден не має потреби пояснити існування зла в світі. Зло, за Тейяр де Шарденом, це передусім людські страждання, але вони є необхідними для людського роду, стимулом для вдосконалення.

Клод Леві-Строс – структураліст, опонент екзистенціалізу. Грунтом структуралізму вважав мову, витлумачену як реальність людського буття (всупереч емоційно-суб’єктивістській реальності людської екзистенції. Саме в процесі аналітичної обробки мови методами формальної логіки, математики з мовної реальності вичленовується структура. Це і дало поняття напряму. Важливим моментом його структурної антропології є трактування міфа як фундаментального змісту колективної свідомості, основи стійких соціальних структур. Пошуки позасоціального начала суспільного життя, природних витоків всесвітньої історії культури, спроби формалізувати і навіть математизувати деякі прийоми власне соціологічного аналізу роблять позицію Леві-Строса методологічно нестійкою.

34. Філософія екзистенціалізму (м.Хайдеггер, ж.-п.Сартр, а.Камю, к. Ясперс).

Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму - ідея тотожності сутності й існування, що змінила ідею тотожності мислення і буття. Іншими словами магістральна ідея екзистенціалізму - це ідея знаходження сутності лише через існування.

М.Хайдеггер (1889-1976) при побудові своєї системи виходить із положення про приорітет людського існування стосовно всього іншого. Хайдеггер розуміє буття як поєднання тієї частини світу, яка залучена до людської діяльності, і самої цієї діяльності. За думкою Хайдегера, розуміння справжньої структури буття як певної єдності його часових характеристик (минулого, нинішнього і майбутнього) дає людині можливість відрізняти справжнє буття від несправжнього. Людина є істотою кінечною в часі, смертною. Тому в залежності від того, яка характеристика часу висувається на передній план (майбутнє чи нинішнє), людське буття буде справжнім або несправжнім. Якщо людина акцентує увагу на ниніщньому часі, в якому над нею панують речі і знеособлені соціальні структури, то її буття є несправжнім буттям; коли ж людина усвідомлює свою кінечність і приходить до свободи, тоді її буття є справжнім. Хайдеггер намагається наголосити на унікальності, самобутності кожної людини, яка завдяки власним зусиллям повинна пройти свій унікальний життєвий шлях.

Ж.-П. Сартр (1905-1980). Екзистенціалізм це єдина філософія, яка не робить з людини об'єкта, а утверджує її існування як неповторної індивідуальності. Людина є істота вільна; людина не може бути засобом, вона завжди є метою. Сартр вважає, що сутність людського існування виражає свобода. Він протиставляє буття природи людському буттю. Це два протилежних види буття, причому матеріальний світ розглядається Сартром як постійна загроза людському життю і свободі. Людина постійно намагається подолати ворожість матеріального світу і тим самим зняти обмеження своєї свободи. Однак всі ці спроби закінчуються трагічно для людини: вона втрачає свою спецефічність і перетворюється у річ серед інших речей. В природному світі, підсумовує Сартр, свобода неможлива.

А. Камю (1913-1960) -франц.філософ. Основна тема творчості - абсурд людського існування. Праці "Міф про Сізіфа", "Калігула", "Чума". Вихідний пункт його філософії - абсурд, який ставить під сумнів цінності. Камю вважав, що сам по собі світ не абсурдний, він просто нерозумний, тому що він є позалюдською реальністю, яка не має нічого спільного з нашими бажаннями і нашим розумом. Есе "Бунтуюча людина" - це історія ідеї бунту - проти несправедливості людської долі. В есе автор порушує питання про виправдане вбивство. Люди весь час вбивали один одного - це істина факту. Сьогодні загрозою є державні чиновники, які холоднокровно відправляють на смерть мільйони людей в ім'я сумнівних цінностей. Камю відкидає вбивство як посягання на унікальне джерело сенсу, яким є життя кожної людини.

Екзистенція для Яспера це глибинно-особистісне буття. В екзистенцію виводить так звана "гранична ситуація" - ситуація відчаю, провини, жаху, що народжується в момент зустрічі зі смертю, коли людині загрожує моральна або фізична загибель. "Те, що перед смертю залишається істотним, те екзистенціально, те, що втрачає свою цінність... є оголене буття", пише Ясперс. Відносини екзистенції з іншою екзистенцією - як комунікація - і з трансценденцією - як віра - у вищих своїх проявах стають любов'ю. Любов до людини і Бога - це глибинне розв'язання свіх граничних ситуацій.