85. Основні форми наукового пізнання (факт, гіпотеза, закон, теорія, концепція).

Наукове пізнання - це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання.

Форми наукового пізнання:

1. Закон - це внутрішній суттєвий і стійкий зв’язок явищ, що обумовлює їх впорядковані зміни. На основі знання можливо достовірно передбачити перебіг процесу.

2. Факт - це відображення об’єктивного факту (події, явища) в людському пізнанні, тобто його опис за допомогою природної або штучної мови. Наукові факти служать основою теоретичної будови яка була б неможлива без них.

3. Гіпотеза – це форма і засіб наукового пізнання за допомогою якого формується один з можливих варіантів вирішення проблеми істинність якої ще не встановлена і недоведена. Це форма розвитку наукового знання, засіб переходу від невідомого до відомого від неповного неточного знання до більш повного і точного. Після перевірки гіпотеза перетворюється в наукову теорію і змінюється іншою гіпотезою.

4. Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних глибоких і конкретних знань про дійсність яка має логічну структуру і дає цілісне синтетичне уявлення про закономірності і суттєві характеристики об’єкта. Це достовірне знання істинність якого перевірена і доведена практикою, воно має чітку логічну структуру.

5. Концепція - це спосіб розуміння, пояснення і тлумачення основної ідеї теорії, науково обгрунтований і в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії ще не може бути втілений у логічну систему точних наукових понять.

6. Ідея – це форма наук пізнання що є відображенням зв’язків, закономірностей дійсності і спрямована на її перетворення. Вона відображає не лише статику але і динаміку, фіксує не лише сущу але й належне, спрямована на практичне перетворення дійсності.

7. Проблема - це форма наукового пізнання що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Вона є суб’єктивною формою вираження необхідності розвитку знання і відображає суперечність між знанням і дійсністю, або протиріччя в самому пізнання, вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань.

86. Генезис науки та закономірності її розвитку.

Становлення науки пов’язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалася їх передача у різних виидах практичної діяльності – це зокрема стосується практичної математики, яка виникає в Стародавньому Єгипті і Месопотамії. В VІ ст. до н.е. наука існує вже як форма теоретичної свідомості. Характеристику науки вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання – знання заради самого знання. В період середньовіччя наука виступала служницею теології, характерною була більш моралістична спрямованість середньовічних трактатів про природу. Швидкий розвиток промисловості і торгівлі, переворот у науковому світогляді, здійснений Коперником сприяли процесу звільнення науки від теології. Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об’єктивну основу виникнення філософського дослідження науки. Подальший розвиток науки привів до синтезу органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження (Філософія Нового часу) У 18 ст. завершився процес відокремленя від єдиного наукового знання галузей природничих наук – фізика, хімія і т.д. На межі 18-19 століття під впливом фр. буржузної революції зародилася нова концепція, яка нерозривно пов’язувала прогрес науки з суспільним прогресом (Ж.Кондорсе). Промислова революція сприяла перетворенню науки у безпосередню продуктивну силу розвитку суспільства.

За цільовою орієнтацією можна виділити три періоди розвитку науки: 1) особисто-світоглядна орієнтація (від її виникнення до Галілея і Ньютона) – споглядання речей, місце людини у світі; 2) перважно технологічна орієнтація науки (з 17 ст. і до сучасності); 3) орієнтація наук на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (сучасний етап).

Розвиток будь-якої галузі науки має чотири фази. Перша фаза є латентною, вона починається з виникнення "зародкових" робіт, роль яких встановлюється, звичайно, тільки при подальшому історичному аналізі. Друга фаза — період початкового оформлення і розвитку ідей. Вона характеризується "вибуховим" зростанням інформації при менш швидкому зростанні кількості авторів. У третій фазі — період експлуатації ідей — галузь стає доступною для освоєння ширшому колу авторів. Кількість авторів і публікацій помітно зростає, але темпи цього зростання знижуються. В цей період уданій галузі можуть зародитися "гарячі точки", які з часом відділяються від неї і перетворюються в самостійні галузі досліджень. Четверта фаза названа періодом насичення: галузь вичерпує себе, основні ідеї переходять у підручники. Далі можливий розпад на декілька галузей або зникнення як самостійної галузі досліджень.

В науці відбувається тенденція до все більшого зближення науки з практикою, а отже зближення між фундаментальними і прикладними науками. В науці відбуваються процеси диференціації, що веде до появи окремих теоретичних систем, виділення їх у самостійні галузі. Інтеграція охоплює чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов’язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються цілісній структурі концептуального каркасу. В той же час інтеграція виявляється зближенням раніше незалежних наук, відбувається формування інтегративних наук (кібернетики, біохімія). Філософія з одного боку узагальнює інтегративні тенденції в окремих науках, а з другого, виконуючи методологічні функції пізнання здійснює синтез знання в окремих наукових дисциплінах, так і зовнішній синтез між дисциплінами та їх основними підрозділами. Соціологічний аналіз науки призводить до розуміння її як форми наукової діяльності, галузі духовного виробництва, певного соціального інституту. Наука як соціальний інститут – організація людей, що займаються науковою діяльністю, і організацією матеріально-технічної бази – системи організацій і установ для виконання функцій цілеспрямованого керування науковою діяльністю. З логіко-гносеологічного підходу наука - це система знань. Продуктом науки є нові знання.

Таким чином, наука є системою об’єктивованих знань, певним видом діяльності людей, засобом пізнання світу.