16. Філософія епохи еллінізму. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Основні риси філософії епохи еллінізму:

1) відхід від суспільно-етичної проблематики до проблем людського існування. Людина розглядається як мікрокосм. Онтологія людини збігається з онтологією Всесвіту.

2) ірраціоналізм - перехід від розуму до волі, споглядання, інтуїції, посилання, міфологічно-образного бачення світу.

3) розгляд буття як єдності сфер, що перетворюються в міру наближення до Божества.

Можна виділити три головні течії філософії епохи еллінізму: скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм.

Скептицизм. Вчення скетиків, що було засноване Пірроном напр. 4 ст.до н.е не припускає можливості достовірного знання людинпи про саму себе і світ, а також заперечує раціональне обгрунтуванння моральних норм. Скептики заперечують існування добра і зла, наявність об'єктивної логіки в устрої суспільства і космосу. Скептики відкидають не лише можлиість пізнання світу, а й необхідність такого пізнання. На думку скептиків, існує лише три істини: 1) Нічого не існує. 2) Якщо щось існує, то воно непізнаване. 3) Якщо воно і пізнаване, то невимовне.

Стоїцизм - філософський напрям заснований Зеноном з Кітіону близько 300 р. до н.е. Над усіма явищами у світі людини домінує доля як необхідність. У глобальному смислі доля тотожна з Богом, але у своїх індивідуальних проявах може бути злом. Людина в праві прийняти свою долю тільки в тому випадку, якщо вона збігається з чеснотою, у протилежному випадку людина повинна мужньо відсторонитися від світу і увійти в стан апатії, а в разі потреби і скінчити життя самогубстовом, що і зробив Сенека, будучи прихильником стоїцизму.

Епікуреїзм - фундатором цього напряму був філософ Епікур. Насолода, на думку Епікура, - це головне благо людського життя. Проте насолоду Епікур розуміє не просто як набір почуттєвих задоволень, а як відсутність страждання - тобто як заспокоєння, що є результатом досягнення самодостатності і відстороненості від життя суспільства. Головним моральним принципом мудреця є: "прожити непомітно".

17. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар. Неоплатонізм.

Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян зародилася в 6 ст. до н.е. у Греції і проіснувала до 6 ст. н.е.

Римська філософія сформувалася на основі двох джерел: 1) власних джерел, що носили релігійний, художньо-міфологічний характер; 2) старогрецької філософії (римські філософи переробили старогрецьку філософію відповідно до своєї ментальності).

Особливості римської філософії: 1) вона має практичний характер, вона тісно пов’язана з практичним життям (на відміну від грецької); 2) експансіонізм – панування над природою.

Римська філософія неоригінальна, так як переклалася на латинську мову грецькими філософами, але в процесі освоєння була створена філософія з новими рисами.

Тіт Лукрецій Кар - третій після Демокріта та Епікура представник античного атомізму. Його праця "Про природу речей" є відображенням матеріалістичних поглядів. Вона складається з 6 книг. Розвиває страх перед силами природи. Але є оригінальні думки: 1) догадка про збереження матерії, кількість атомів незмінна, ніщо неможе відокремитись від матерії і приєднатися до неї; 2) ідея про безмежність простору, всесвіту.

В основі всього світобачення Лукрецій ставить закон збереження буття. Він говорить про цей закон неодноразово в різному контексті. "Із нічого ніщо не родиться".

Якщо не було б матерії, то кожна річ яка загинула, загинула б повністю, й світ в цілому давно б загинув.

На думку Лукреція, природу складають 2 речі: тіла і пустий простір, де рухаються тіла. Немає ніякої третьої природи, яка б була відділена від тіла і простору. Все інше або властивості або явища тіл і простору. Властивість - те, що неможливо відняти без розрушення того, чією властивістю ця властивість є. Так вага - властивість каменя, теплота - властивість вогню. Явище - те, що може приходити і йти, не порушуючи того, явищем чого воно є. Це події, які самі по собі не самобутні, їх творять тіла в певних місцях, вони - явища тіла в просторі, в пустоті.

Неоплатонізм є філософською течією, що завершує античну філософію: у ньому античні зустрічається з християнством. Назва "неоплатонізм" обумовлена тим, що представники цього напряму виходили з філософії Платона, намагаючись з'днати її з елементами аристотелівської філософії і християнського світогляду.

Основними рисами неоплатонізму є:

1. Досить чітке розмежування духовного і матеріального начал у світі і визнання первинності духовного.

2. Вчення про світ як про еманацію (сходження) Божественного Принципу в різні сфери буття при збереженні потойбічного характеру божественного.

3. Визнання можливості адекватного пізнання Божества і світу шляхом містичного споглядання.

Засновником неоплатонізму вважається Плотін (204-270 рр.) У центрі філософії Плотіна - вчення про Єдине, що породжує існуюче, але залишається вище від нього. Тому розуміння людиною Єдиного можливе тільки в стані містичного екстазу та інтуїції.Єдине Душа і Розум, що витікають безпосередньо з нього, є абсолютне добро, тоді як матеріальний світ є носієм зла. Оточена злом матеріального світу людина повинна відсторонитися від стану, сприймаючи його як гру в театрі, і звернути свій погляд до божественного Єдиного.

Саме від Плотіна бере початок вчення про еманацію як процес послідовного прояву Єдиного на всіх рівнях світу. Нижче у Всесвіті є породження вищого, вище породжує нижче, але саме не зникає при цьому. Плотінівська ідея Єдиного може бути порівняна із вченням про Дао в даосизмі і християнським поняттям Бога-Отця.

18. Особливості розвитку філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Схоластика.

Для періоду раннього Середньовіччя характерним є становлення християнства в умовах формування європейських держав, а зріле Середньовіччя пов’язане зі становленням та ствердженням феодалізму. Релігійна орієнтація філософських систем Середньовіччя скеровувалася основними догматами християнства, серед яких найбільшого значення мали такі як догмат про особистісну форму єдиного Бога (Августин).

Особливості середньовічної філософії: 1) обгрунтування релігії; 2) зміщення спектру тлумачення проблем буття з предметно-чуттєвої (речевої) реальності до реальності духовної.

Визначальною рисою середньовічної філософії є теоцентризм. Теоцентризм означає, що будь-яка філософська проблема Середньовіччя - в тому числі проблема людини - розглядається в контексті ідеї Бога і виводиться з неї.

Істотною складовою середньовічної філософії є теодиція (від грец. слів "Бог" і "справедливість") - вчення, що розв'язує протиріччя між ідеєю Бога як Абсолютного Блага і наявністю світового зла. Теодиція це вчення, що відповідає на питання: "Якщо Бог є, то чому поганим людям живеться добре, а добрим - погано?"

Ще однією характерною рисою середньовічної філософії є теологізм ("результат" і "вчення") або провіденцизм (передбачення) - принцип, відповідно до якого все у світі є доцільним, тобто розвивається в напрямку поставленої Богом мети і рано чи пізно досягне її.

Принципово важливою рисою середньовічної філософії є персоналізм, він означає, що Бог є Абсолютною Особистістю, за образом і подібністю до якої створена особистість людини. Пізнання людиною Бога відбувається через глибинне містичне спілкування особистостей, формами якого є молитва, сповідь і покаяння.

Схоластика (від грец. школа) – це інтелектуальний феномен середньовічної європейської культури, який ставив за мету раціонально обгрунтувати та систематично концептуалізувати західно-європейське християнське віровчення. Схоластика була спрямована на обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Розвиток схоластики здійснювався на основі і в рамках концепції “подвійної істини”, яка передбачала співіснування істини знання та істини віри при приматі віри. Тому з точки зору змісту схоластика являє собою інтелектуальний рух у сфері, якою є теїзм – віровчення, котре грунтується на максимальній персоніфікації Бога.

Схоластика є специфічною системою середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію.