31. Марксиська філософія. Матеріалістичне розуміння історії.

Карл Маркс (1818-1883) є засновник системи, котра запропонувала якісно новий спосіб філософування і ознаменувала початок виходу за межі усталеного в епоху Нового часу способу мислення. У своїх вихідних засадах філософія марксизму є матеріалістичною концепцією. Матеріальний світ є вічним і безкінечним; його розвиток приводить до виникнення людини, якій притаманна свідомість. Свідомість є порхідним від матерії феноменом. За Марксом, сутність і зміст свідомості, визначається суспільним буття людей, тими соціально-економічним умовами, в яких вони живуть. Ця в цілому вірна думка, була перебільшена в марксизмі, внаслідок чого будь-які феномени духовної культури людства почали виводитися безпосередньо з економічних факторів, що, звісно, неправильно. І хоча в працях Маркса і Енгельса неодноразово вказується на відносну самостійність суспільної свідомості, все-таки в цілому філософія марксизму схилялася до економічного детермінізму, згідно з яким всі явища суспільного життя зумовлені економічними чинниками.

В ході вивчення специфіки капіталістичного способу виробництва Маркс доходить висновку, що в основі всіх соціальних суперечностей, а отже, й не-розумності суспільства, лежить приватна власність на засоби виробництва. Тому, за Марксом, розв'язання і усунення суспільних конфліктів можливе лише при умові знищення приватної власності. Приватна власність є найглибиннішим джерелом, витоком всіх соціальних бід і тому саме її потрібно ліквідувати. На цьому підгрунті Маркс будує концепцію "розумної" держави й розумного суспільства, в якому всі люди будуть мати рівні права. Єдиним реальним засобом знищення приватної власності і утворення нового соціального ладу Маркс вважав революцію.

32. Російська філософія другої половини хіх- початку хх ст.

Виникнення рос. філософії пов’язують з М.Ломоносовим та О.Радіщевим, які вважаються засновниками рос. філософії та розробниками матеріалістичних тенденцій у ній.

Але найбільший внесок у європейську філософію російські філософи зробили у другій половині ХІХ- на початку ХХ ст. в цей час ними детально розроблялися проблеми гуманізму, ідей досконалої людини.

“Філософія єдності” Володимира Соловйова. Він поставив перед собою за мету створити цілісну систему світогляду, який би поєднував соціальне та релігійне життя людини. Центральна ідея Соловйова — це ідея всеєдиного сущого, яке він розглядав як сферу абсолютного божественого, а реальний світ — як її самовизначення (посередником між ними виступає т.з. світова душа, мудрість божа). Безумовна всеєдність є синтезом істини, добра та краси. Вона досягається за допомогою єдиного знання, котре являє собою поєднання містичного, раціонального (філософського) та емпіричного (наукового) знання. Соловйов відстоює єдність теології, філософії та науки і називає її “вільною теософією”.

Раціоналістичному вченню В.Соловйова протистояла ірраціоналістична лінія (Л.Шестов, Ф.Франк, М.Лосський). Суть вчення ірраціоналістів зводилася до наступних положень: 1) логічне мислення властиве гріховній людині; воно є хворобою, породженою раціоналізмом; 2) безгрішна людина володіє нелогічним мисленням; треба піднятися над розумом, бути вищим від нього, а вище нього є віра; 3) релігійний досвід — це не пізнання, а злиття людської душі з Богом; 4) раціоналізм — це філософія речей, а християнська філософія — це філософія духа, духовності.

Лев Шестов доводить ідею нездатності розуму зрозуміти істину, розгадати тайну людського існування. Наука та розум, корисні в повсякденному житті, досліджують необхідне та всезагальне, те, що є менш цінним для особистості як неповторної індивідуальності; вони байдужі до страждань та смерті людини, роблять її рабом необхідності, позбавляють можливості творчості. Свобода ототожнюється ним з вірою в Бога, для якого немає нічого неможливого та недосяжного.

Філіпп Франк. Для нього, як представника неопозитивізму характерним є еклектичне поєднання емпіризму з апріоризмом та з визнанням надчуттєвого аспекту деяких категорій (простір, час тощо).

Микола Лосський своє об’єктивно-ідеалістичне вчення про буття назвав “персоналістичним ідеал-реалізмом”; він виходив з уявлення про світ як органічне ціле: сутність дійсності складають надчасові ідеальні особистості, “субстанційні діячі”, які пов’язані між собою та з надсвітовим началом (Богом). Ці діячі створюють всю багатоманітність матеріальних і психічних процесів. Предмети пізнаються за допомогою чуттєвої, містичної або інтелектуальної інтуїції. При цьому у свідомості індивіда присутній не образ предмета, а ніби сам предмет. Проводячи різницю між змістом свідомості та пізнавальним актом лише у сфері суб’єкта, він не виходив за рамки суб’єктивного ідеалізму.