53. Дорога додому

Із Харкова ви поїздом їдете до Змієва — мальовничого містеч­ка, районного центру в Харківській області, що розлігся якраз на берегах Південного Дінця. У Змієві візьміть човен і пливіть за течі­єю цієї ріки. А вирушити в подорож краще в червні.

Ви повільно пливтимете й насолоджуватиметься дивовижни­ми мальовничими краєвидами. На лівому березі зеленітимуть заливні луки,— вони зелені та запашні, уквітчані конюшиною, дзвіночками, ромашками. Подекуди серед зеленої смарагдової трави червонітимуть квітка степового тюльпана чи дикого маку. І поки ви пливтимете, вас повсюди вітатимуть веселим щебетом жовтобрюшки, канарейкові трясогузки, підпадьомкатиме на вашу честь перепел і дерчатиме деркач. У затоці, вкритій лататтям і бі­лосніжними лілеями, вас зустрічатиме почесний вартовий — сіра чапля, а з прибережного пісочку вас вітатимуть радісним посвис­том кулички. На високому правому березі в кущах ліщини розри­ватимуться дзвінкі солов'ї...

Так потихесеньку ви дістанетесь до Коропова хутора. Наближа­ючись до нього, Північний Донець глибшає, ширшає, стає більш по­вноводним. Тут річка впливає в ліс. Над вами схиляться зелені віти вільшини, гостролистих кленів, грабини, берестків та струнких ду­бочків, утворюючи казкову алею-тунель. Стоять на високих берегах дерева й, ніби вітаючись, простягають одне до одного зелені віти.

Коли алея залишиться позаду, на шляху вам зустрінеться не­величкий зелений острівець, зарослий вербами, вільхами та висо­ким очеретом. А на тому острові ви побачите маленький курінь, так сяк прикритий очеретом, щоб було де заховатися від дощу. І в курені тому наслано зеленої трави, щоб, якщо клонить у сон, було де подрімати годину-другу.

А за островом вже і пором недалеко, аби переправитись з лівого берега на правий, тому що лівим берегом он аж куди йдуть луки та й луки. А на правому березі серед лісу величенька галявина. Саме там і розлігся Коропів хутір із хатками, садками, городами.

Який мальовничий Коропів хутір: хат за деревами й садками не видно, і такі ж там соняшники, така квасоля росте, підтримувана тичинами — просто як ліс! Хуторяни вам одразу й скажуть, що в них не хутір, а рай!

А от ви запитайте їх про те, чи бачили вони рай. Вони за словом у кишеню не полізуть — скажуть, що рай тутечки, у них. А якщо захочете привернути їх серця до себе, то скажіть їм, що в їхньому хуторі краще, ніж в раю. Вони одразу посміхнуться вам і скажуть, що це дійсно правда. Отакий Коропів хутір!

54. Долина нарцисів

«Долиною нарцисів» називається заповідний масив в урочищі Кіреші Закарпатської області. З 1992 року він входить до мережі заповідників міжнародного значення під патронатом ЮНЕСКО.

^\ллл/.е-гапок.сот.иа

Заповідна територія площею 256 гектарів займає рівнинну ді­лянку в заплаві річки Хустець і знаходиться в західній частині Хустсько-Солотвинської долини.

Поява закарпатської «Долини нарцисів» пов'язана з льодови­ковим періодом на Землі. Учені кажуть, що через геологічні ка- таклізми з гір сповз величезний шмат землі разом з унікальними рослинами. Стікання великої кількості води з гір після сходу льо­ду сприяло акліматизації, цвітінню й розповсюдженню нарциса. Саме тут ростуть унікальні дикі нарциси, які ніде більше в Євро­пі не збереглися. З часом у низовині, де росли нарциси, з'явилися дубові ліси. Коли люди почали використовувати землі у господар­ській діяльності, площа долини нарцисів стала зменшуватися.

За часів Австро-Угорщини урочище Кіреші пильно охоронялося. Тут було багато лікарських рослин, якими місцеві медики лікува­ли хворих. Коли територія відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хуста. Місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Вони випасали худобу на за­повідних землях до Юрія, а господарювати знову починали тільки з 14 жовтня.

За радянських часів долину хотіли переорати, щоб вирощувати сільськогосподарські культури. У вісімдесятих роках на території заповідника здійснювалися осушувальні роботи, внаслідок яких було знищено 50 гектарів нарцисів. Потім оранку припинили та передали територію з нарцисами заповідному масиву Карпатсько­го біосферного заповідника. Значний внесок у справу збереження та відтворення «Долини нарцисів» зробив професор Комендар. Він і дав назву заповіднику.

Існують легенди з приводу появи долини. Відома усім легенда про Нарциса розповідає, що саме в дзеркальних водах річки Хус­тець грецький бог Нарцис побачив своє відображення, закохався в нього та помер на березі від туги.

Популярною є народна легенда, яка пов'язує появу «Долини нарцисів» з історією Нанківської чудотворної ікони Пресвятої Бо­городиці. За нею в серпні 1690 року в селі Нанкове на полі з'явився образ Діви Марії. Місцева громада звернулася до господаря цього поля з пропозицією побудувати на тому місці храм. Землевласник відмовив громаді. Ікону спробували вивезти на підводі, запряже­ній волами. Але воли не рушили з місця, бо ікона не хотіла по­кидати вибраного місця. Господарю прийшлося підганяти волів батогами, і мимохіть він влучив батогом у ікону. Від удару на лику

Богородиці з'явився шрам, а з очей потекли сльози. За це рід зем­левласника був покараний, а ікону все ж вивезли по долині попри річки Хустець. За переказами вздовж шляху, яким вивозили іко­ну, зростали нарциси.