31. Заповітний національний скарб

У світовій літературі серед численних книжок поодиноко виді­ляються ті, що мають значення заповітних. До таких книг нале­жить «Кобзар» Тараса Шевченка — книга, яку український народ поставив на перше місце серед національних духовних скарбів, успадкованих із минулого.

Дивовижна доля цієї книги. Її поезії були складені на тернис­тих дорогах життя: то в мандрах, то в казематах, то при світлі бі­лих ночей півночі, то під самотнім сонцем закаспійських пустель. Світлий образ Дніпра і синя далеч українських степів — ось про що писав поет навіть за межами рідного краю. На випадкових ар­кушах паперу і в захалявних книжечках поет похапцем записував рядки, що потім стали дорогими цілому народу.

Книга формувалася поступово, рік за роком, вбираючи в себе все найістотніше з життя Тараса Шевченка, від юності до остан­нього подиху. У хвилину творчого осяяння поет назвав її «Кобза­рем». І ось упродовж багатьох десятиліть вона є настільною кни­гою кожного українця.

У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особис­тість. Тут його темперамент, його відкрита й щира душа, вистраж­дані думки, пережиті кривди. Тут його неповторна мова, саме йому властивий тембр голосу.

Могутній інтелект Шевченка простежує людське життя у всеоб'ємності: від конкретної долі кріпачки до історичної долі цілого народу. Мистецтво здатне творити чудеса: внутрішній світ особистості Тараса Шевченка, відтворений у художніх образах лірики «Кобзаря», є таким правдивим і глибоким, що сам народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, зазирнув у своє май­бутнє. Найгостріші соціальні драми, найтонші нюанси інтимних почуттів, голос пробудженої людської гідності, сила непокори та скрики прокляття — все скипілося в художню цільність цієї книги-сповіді.

Вогненна поезія «Кобзаря» виросла з найсильнішого почуття поета — полум'яної синівської любові до рідної України, до свого народу.

32. ХРЕСТОМАТІЯ НАРОДНОГО ЖИТТЯ

Творчість Івана Петровича Котляревського ознаменувала со­бою початок нової ери української літератури. Поема «Енеїда», над якою Котляревський працював майже три десятиліття, стала епо­хальним явищем у духовному житті українського народу, визна­чила початок національного відродження.

Життя і творчість Івана Котляревського припали на час, коли тотальний імперський тиск мав остаточно привести до знищення усіх проявів національного духу.

XVIII століття — це той час, коли на історичному роздоріжжі український народ міг втратити все: традиції, культуру, майбутнє. Царське самодержавство насаджувало в Україні кріпацтво з його антилюдяними законами. «Доборолась Україна до самого краю»,— писав по ці часи Тарас Шевченко. Саркастичний, життєрадісний сміх Котляревського пробудив у душах українців почуття гіднос­ті, повернув віру в неповторність і значущість свого народу.

Слово завжди було в особливій пошані в української громад­ськості, письменники сприймалися майже як пророки. Коли ана­лізуєш нашу історію, переконуєшся в тому, що українські літера­тори зробили вагомий внесок для того, щоб незалежна Україна відбулась. Отже, масштабність і суспільне значення постаті Котля­ревського здатні реально показати тільки громадсько-літературні мірки. Уже сучасниками «Енеїда» сприймалась як хрестоматія народного життя, панорама його побуту і звичаїв. Котляревський узяв із поеми Вергілія лише сюжетну лінію та імена головних ге­роїв. Основним джерелом натхнення слугувала митцеві тогочасна дійсність. Крім того, письменник поставив собі на меті написати твір новими творчими методами. Він із незвичайною виразністю відтворював українські типи, реалії побуту, а щедрий гумор до­повнював образну завершеність героїв. У поемі крізь міфологічну ширму чітко проступають тогочасне суспільство та національні особливості характеру українського народу.

Головна ідея «Енеїди» — непоборна волелюбність нашого наро­ду. Поема стала першою друкованою пам'яткою української літе­ратури, що завершувала попередній період розвитку та відкривала нові перспективи, вона також має серйозне громадське значення.