35. Таємниці творчості

Давайте спробуємо розглянути деякі з таємниць творчості Лесі Українки. На її робочий настрій так чи інакше впливали різні чинники: оточення, місце, час, нарешті, найдрібніші обставини життя.

Ніде їй так гарно не працювалось, як удома, в Колодяжному на Волині. Саме у звичній родинній обстановці вона не почувалася одинокою, нікому не потрібною. Дома її гарному настрою сприя­ло усе: мальовнича навколишня природа, доброзичливі привітні селяни, уповільнений ритм сільського життя, уважне й дбайли­ве ставлення батьків. Лише інколи її огортала туга через важкий хворобливий стан та розлуку з товаришами, полишеними в Києві.

Леся Українка, особливо в молоді роки, дуже полюбляла працю­вати за власним письмовим столиком. Поетеса до нього настільки звикла, що відчувала себе без цього столика, «як без рук і пера».

Нерідко письменниці доводилося докладати неймовірних зу­силь, щоб викликати творчий настрій у години душевної негоди. Для цього вона або йшла на лоно природи, або усамітнювалася, або писала листа до близької людини. Коли ж натхнення приходило, Леся намагалася не відволікати своєї уваги чимось дріб'язковим чи стороннім, а прагнула вповні ним скористатися. Драматичну поему «Бояриня» вона написала всього за три дні, драму-феєрію «Лісова пісня» — майже за одинадцять днів. Найкращим часом для праці Леся Українка вважала опівніч. Поетеса не любила, щоб хто-небудь був свідком її творчого натхнення, навіть коли була не­дужа, не хотіла диктувати свої твори. Особливо важко було поетесі переписувати свої твори набіло, навіть важче, ніж складати нові. Леся Українка була у процесі творчості навіть під час відпочинку або подорожі, тоді вона не писала твори, а лише їх обмірковувала.

36. Михайло драгоманов

Діяльність Михайла Драгоманова перебуває ніби на стикові двох великих епох українського національно-визвольного руху: періоду культурницьких об'єднань українофільської інтелігенції та періоду виникнення новітніх політичних партій європейського типу.

Народився Михайло Драгоманов на Полтавщині в родині з демократичними поглядами й широким зацікавленням істо­рією і літературою. Спокійна атмосфера провінційного життя завжди суперечила жвавому характеру Михайла. Його мало не виключили зі складу учнів Полтавської гімназії через кон­флікт із керівництвом. Проте інтерес до навчання у хлопця не згас. Більше того, у нього з'явилося бажання не лише здобувати знання, а й ділитися своїми відкриттями і здобутками з інши­ми. Так, непомітно для себе, юний Драгоманов долучається до культурно-просвітницької роботи в недільних школах, які орга­нізовано з ініціативи київської Громади.

Однак життя диктувало свої умови. 1863 року вийшов сум­нозвісний Валуєвський циркуляр, що ставив поза законом будь- які форми існування української культури й проголошував її вторинною, неповноцінною. Тоді Драгоманов разом із діячами київської Громади з метою дієвого протистояння наступові чи­новників із Міністерства народної освіти почав працювати в га­лузі етнографії, історії та археології. І така співпраця швидко дала свої результати: вийшли підготовлені Драгомановим збірки українських пісень.

Нові прогресивні ідеї спричинили конфлікт Михайла Петро­вича з владою. 1875 року його звільнено з університету. Тоді він виїжджає до Женеви, де розпочинає видання спочатку альмана­ху, а згодом журналу «Громада». У цей період остаточно сфор­мувалося політичне кредо Драгоманова, якому він буде вірним до кінця свого життя: пропаганда конституційних свобод, соці­ального й духовного розвитку української нації, залучення її до європейського життя. У 90-х роках він переїхав до Софії, ви­кладав у Вищій школі, був духовним наставником однієї з пер­ших українських політичних партій Галичини. Духовну єдність із цією людиною відчували в багатьох країнах, особливо в Бол­гарії, однак Драгоманов своїми помислами і справами завжди належав лише Україні.