3. Цілюща сила пісні і любові

Скільки з уст народу нашого можна почути різних легенд, пере­казів, скільки пісень, співаночок, оповідок — трагічних і смутних, веселих і безжурних,— скільки всіх цих багатств можна записати по наших українських селах!

Кілька років тому в Чигирині від сивої, виснаженої за довге життя тяжкою працею бабусі я почув дивну легенду. Пам'ятаю, ба­буся сиділа на ослоні у своїй тісненькій хатиночці, по стінах якої всіма барвами цвіли рушники, вишиті її сухими жилавими рука­ми. Тихий бабусин голос линув чисто, ніби струмок:

— Жила в нашому містечку дівчина-красуня. Струнка, чорно­брова, з тугою косою. Знала та дівчина безліч старовинних укра­їнських пісень і співала їх так, що навіть людина, яка й мови на­шої не знала,— танула серцем, ронила щиру сльозу, бо відчувалася в тих наспівах краса й велич народної душі. Звали ту дівчину Оле­ною, і незабаром вона мала побратися зі своїм нареченим. Палко й віддано вони кохали одне одного. Та насунулися чорні хмари ві­йни, важким поступом прийшли на нашу землю вороги. Провела Олена свого коханого на фронт, провела та й стала чекати...

І тільки тоді, як звільнився наш край з-під фашистських чобіт, приніс листоноша очікуваний трикутничок. Але він був не від Ти- хона... Його друзі написали, що лежить її смертельно поранений су­джений у шпиталі і марить її ім'ям. Кличе він Олену, просить при­везти води з джерела, що на рідній землі, молить Бога, щоб почути з уст коханої народну пісню і наповнити нею свою душу. Швидко зібралася дівчина й поїхала до милого аж за Урал. Відшукала, до пересохлих уст припала, джерельною водою напувала і тихо співа­ла улюблену пісню Тихонову, яку він найбільше просив заспівати у ті весняні вечори, коли вони гуляли під вербами біля Тясмина:

Ой у лузі, та ще й при березі червона калина...

І побачила Олена, що від її співу, її тихого голосу дедалі ясніше розплющувалися очі коханого, а на його блідому, зовсім змарніло­му обличчі тепло засвітилася усмішка. Дні й ночі сиділа дівчина біля нього.

А коли настав час забирати скаліченого парубка додому, лікар- хірург відвів Олену вбік і сказав наодинці: «Не ми, а ваша любов, ваші пісні народні врятували солдата від смерті».

• Зворушлива легенда,— сказав я бабусі й додав: — Тепер, ма­буть, та дівчина така, як і ви,— старенька й сива...

• Ні,— усміхнулася бабуся,— вона зовсім не постаріла, зали­шилася, як і тоді, молодою. Любов і пісня вберегли її від старості.

Пізніше я запитав в одного з місцевих журналістів, чи не чув він такої легенди.

• Як не чув? Та ви ж говорили з її героїнею, Оленою Прокопів- ною — матір'ю шести синів. Жаль, Тихін Іванович торік помер.

Як багато в народі подібних легенд і переказів. Живуть, при­множуються, квітнуть і передають із покоління в покоління істо­рію народу, красу його душі і риси характеру. Який же великий і безсмертний скарб народної культури маємо ми успадкувати!..

4. ПЕРЛИНА ПОДІЛЛЯ

«Подільські Товтри» — це національний природний парк. Він є осередком збереження ландшафтного та біологічного різноманіт­тя, історичної та культурної спадщини Поділля. Також він є цен­тром оздоровчого й пізнавально-спортивного туризму.

1995 року в Софії було ухвалено Всеєвропейську стратегію біологічного й ландшафтного різноманіття. Ця Стратегія перед­бачає забезпечення в усіх регіонах Європи охорону рослинного й тваринного світу, унікальних ландшафтів, а також створення всеєвропейської екологічної мережі, у якій особливу роль має бути відведено природоохоронним територіям.

Науково-технічний прогрес, позитивно позначившись на бага­тьох галузях техніки, одночасно негативно вплинув на біологічне середовище, що виявилося в порушенні природних екосистем і ор­ганічних взаємозв'язків між окремими ланками життя на планеті.

Дедалі очевиднішим стає той факт, що охорона біологічного життя планети неможлива без збереження й відновлення цілісних екосистем. Людство переконалося, що осередками такої діяльно­сті мають стати природоохоронні установи, зокрема заповідники й парки.

Найбільшого поширення з-поміж таких природоохоронних ін­ституцій набули національні природні парки. На них покладено великі сподівання щодо збереження, охорони й відновлення тих природних осередків життя, які ще не до краю згублені.

Національний природний парк «Подільські Товтри» в регіоні Поділля виступає єдиним природоохоронним осередком, де мож­ливі планомірні багаторічні спостереження за зміною природних процесів, поведінкою рослин і тварин (особливо раритетів) і роз­робка наукових основ їх збереження. У природоохоронній сфері такі парки є основним полігоном для багатолітніх моніторингових спостережень.

Саме таким є парк «Подільські Товтри» у Хмельницькій області. Метою його діяльності є збереження унікального творіння приро­ди — Подільських товтр і їхнього генофонду рослин, тварин, гри­бів та бактерій. За площею цей парк — найбільший у Європі. По­дільські товтри, які не мають аналогів у Європі, є тою перлиною, тим феноменом природи, заради якого і було створено цей природо­охоронний парк. Беручи до уваги неповторність товтр, стратегічне значення для природи регіону, кліматичну й гідрологічну роль, ха­рактерний рослинний і тваринний світ, їх збереженням опікувало­ся не одне покоління дослідників — і вітчизняних, і зарубіжних.

Товтрове пасмо здебільшого вкрите лісами, де править дуб зви­чайний, а супутниками дуба є граб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, клен-явір. А в районі селища Сатанова дивом зберігся природний осередок бука європейського, який тут є схід­ною межею ареалу. Тож цей об'єкт також має статус заповідника державного рівня.

Найбільш цікавими з наукової точки зору, але набагато мен­шими територіально утворами Товтрового пасма є степові або змішані лісостепові території, оскільки тут зростає найбільше рідкісних видів рослин і їх угруповань. Сприятливий клімат обумовив розвиток різноманітної флори, фауни, визначив моза­їчність ландшафту.

Саме Товтрове пасмо подарувало Поділлю третє місце за рос­линним розмаїттям після Криму та Карпат. За точними статис­тичними даними перегляду флори, на території заповідника росте 1300 видів рослин, з яких близько 300 є рідкісними й цінними для науки. Ці види занесено до Червоних книг України, Європи і Берн- ської конвенції.