11. Стодзвонні джерела

Розповідав колись мені батько, а батькові — дід таку легенду.

Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів було на ній. Радість чи горе, чи якесь свято — лунав той стодзвін на весь світ — сумно чи весе­ло, задумливо чи несамовито, траурно або піднесено.

Якось навалились татари-ординці. Спалили село, старих та ді­тей повбивали, молодих забрали в неволю... Не вдалося їм знищи­ти тільки дзвіниці — крізь землю провалилася. І з'явилося на тому місці джерело. І як прикласти вухо край берега, біля самої водиці, то можна почути, як лунає з глибини стодзвонна мелодія.

Так і до нащадків з глибини віків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку путь лише те, що може знадобитися на все життя, так і кожен народ крізь усі негаразди своєї історії проносить найдорожчий свій духовний скарб — фоль­клор, виражений у слові й мелодії: казки й легенди, думи й спі­ванки. І в цьому мистецькому намисті найціннішою намистиною, напевно, є пісня — поєднання слова й мелодії.

Як вершиною у гамі людських почуттів є кохання, так і пісня є виявом душі людської. Вона ніби золотий злиток, виплавлений у горнилі віків сердечним полум'ям багатьох поколінь.

У вогнях світових катаклізмів зникали цілі народи й цивіліза­ції. У згарищах війн рушилися фортеці, храми й палаци, нищили­ся фрески і мозаїки, зникали картини, книги, інші витвори люд­ського генія, мільйонами гинули й самі люди. А пісня відроджува­лася, мов Фенікс...

Знову народжувалися діти, наче зелена травиця навесні після зи­мової хурделиці, а між тою травицею знову дзвеніли-проривалися струмочки з народних глибин.

Усе життя супроводжує нас пісня: від колиски до могили. Лу­нає вона від язичницьких тризн, від прадавніх щедрівок, весня­нок, які співалися на лісовій галявині чи біля річки,— аж до кабін літаків і космічних кораблів. Вона з нами і на весіллі, й на полі бою; під час народних гулянь, урочистостей та у хви­лини самоти.

То що ти за диво таке, пісне, що за вогонь? Який магніт, яка сила прихована в тобі, що притягує, спонукає любити й ненавиді­ти, змушує сміятись і плакати?.. Вона то освіжає душу росою, то палить пекельним вогнем, то сприяє творчості, мирній праці, то веде на смертний бій...

У горі й радості, під час праці й відпочинку ти забарвлюєш наше життя, робиш його колоритним, поетичним, світлим. Ти тер­заєш душу — і лікуєш душевні рани. Ти порядній людині дода­єш мужності, а лиходія робиш добрішим. Ти збуджуєш усю гаму почуттів, на які тільки здатна людина: від спопеляючого полум'я і несамовитого гніву — до світлих, лагідних, чистих сліз, що оми­вають душу травневим життєдайним дощиком...

Пісня глибока, наче криниця, яка бере початок у віковічній гли­бочині рідної землі. І дна не видно в тій безмірній глибині. Пісня висока, наче прадавні сосни в лісі. Вони і насичують душі чистим повітрям, і змушують дивитися вгору, наче у височінь своєї куль­тури, у високе небо мистецтва.

Такий вимір пісні — від кореня до вершини.

12. Поетична біографія українського народу

Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути вродливим і ніжним, сильним і хоробрим?

Багатьох митців надихали її багатющі мелодії, безмежна ши­рота й краса її образів, її чарівна сила, що викликає в душах най­складніші, найтонші, найглибші асоціації, почуття, думки і праг­нення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершин людської гідності, до людяності, до творчості.

Багатьом трудівникам — чи то в лузі та ще й при березі, чи в полі на роздоллі, чи серед степу широкого, чи в шахті під зем­лею, чи на заводі за верстатом — надавали легкості и бадьорості геніальні ритми української пісні.

Чи не кожна мати співала цих легких, як сон, пісень над колис­кою своїх діточок.

На крилах пісень приходило до дівчат кохання.

Українська пісня — це геніальна поетична біографія україн­ського народу. Це історія народу-трудівника, народу-воїна, на­роду, що багато віків бився, як лев, за свою свободу, віддаючи всю свою силу, кров, життя, як казав великий Шевченко, «без золота, без каменю, без хитрої мови», на виковування в бороть­бі свободи, права на гідне життя, на виявлення всіх своїх здіб­ностей.

Тяжка й кривава була історія, бодай не вернулась. І народ, який був позбавлений багатьох можливостей, у кривавій боротьбі вилив свою душу, свій поетичний геній в єдине, на що була змога,— у піс­ню, у безсмертну народну пісню. Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине, От де, люди, наша слава, Слава України.

Честь і слава українському народові, що створив ці пісенні скар­би, якими можемо з гордістю ділитися з людством, викликаючи в нього подив і захоплення.

Ми маємо бути достойними цих коштовних перлин, берегти їх і очищати ними наші душі й серця, передавати цей неоціненний скарб нашим дітям і внукам!