40. Творча дружба рєпіна і яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпі- ним тривала понад сорок років. Видатні діячі культури були зем­ляками — обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося у Петербурзі тільки 1887 року.

У столиці щорічно відзначали річницю Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво. Святкували її й того року. Коли на вечір прибув Яворницький, до нього підійшов Рєпін і за­пропонував сісти поруч.

Між ними зав'язалася щира розмова. Говорили про Україну, За­порозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють. Худож­ник розповів Яворницькому, що працює над картиною про запорож­ців, які пишуть відповідь на султанів наказ припинити наскоки на Крим. Він запросив Дмитра Яворницького до майстерні, адже його цікавило, що скаже про картину видатний знавець Запорозької Січі.

Картина Яворницькому сподобалася з першого ж погляду. Він щиро похвалив автора, а потім радісно вигукнув:

— Так беріться ж, дорогий Ілле Юхимовичу, за велику картину! Це буде святе діло, бо ви у своїх «Запорожцях» відбиваєте героїчну сторінку боротьби українського народу проти турецько-татарської навали!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого бракує.

Звісно, Дмитро Іванович здогадався, чого саме бракує. Він пригадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами слідами запорожців і пристрасно збирав усе, пов'язане із козацтвом. На той час його колекція налічувала понад триста експонатів.

Тож Дмитро Іванович запропонував Рєпіну скористатися усім необхідним для його картини: книжками з історії запорозьких ко­заків, колекцією зброї, зразками козацького одягу і взуття, коб­зою, люльками. Віддав фотографію запорозького прапора, на яко­му зображено запорожців, що пливуть на галері Чорним морем, фотознімки нащадків запорожців, дніпровських порогів — все, що допомагало б митцеві створити необхідний колорит і не відійти від історичної правди.

Яворницький також приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих, котрі позували Рєпіну під час творення картини. І це була найголовніша допомога художникові.

Ілля Юхимович завзято став працювати над «Запорожцями», і ця робота тривала близько дванадцяти років. На великому по­лотні поступово з'являлися все нові й нові козачі постаті. Вони зда­валися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запевняв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Так і бувало: дотор­кнеться — і набагато краще й виразніше виходить.

Під час творення картини художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. Коли Рєпін їхав на Кубань, Яворницький порадив зу­стрітися зі станичником Василем Олешком. Ілля Юхимович ско­ристався порадою, і недарма: в обличчі козака художник помітив риси схожості з образом Івана Сірка. Матеріали, зібрані під час таких подорожей, допомогли створити багато етюдів, які потім ху­дожник переніс у знамениту картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Щира допомога Яворницького допомогла Рєпіну глибше вивчи­ти життя, звичаї козацтва і увічнити одну із славетних сторінок історії України.

Зворушлива дружба двох земляків дала рясні плоди. До нас ді­йшли заповітні слова Рєпіна, в яких він уболіває за долю України. Художник доклав багато зусиль, щоб на доброму ґрунті розцвів український стиль у мистецтві, адже український талановитий на­род має особливе право на своє особисте мистецтво.