1.М-ка природознавства як навчальний предмет.

Методика навчання природознавства належить до педагогічних наук. Предметом її вивчення є процес навчання природознавства у початко­вих класах. Зміст методики розробляється насамперед на основі ро­зуміння її як науки про організацію процесу навчання природознавства у початкових класах. Це зумовило виділення змісту методики трьох рівнів.

Перший рівень — сутність навчання і об’єктивні загальні зако­номірності його проходження.

Другий рівень — генезис компонентів методичної системи з приро­дознавства, їх зміст та загальні закономірності реалізації кожного на основі взаємозв’язків і взасмозалежностей між ними.

Третій рівень — способи, форми і засоби втілення закономірностей здійснення кожного компонента в конкретних педагогічних ситуаціях.

Перший рівень забезпечується під час вивчення педагогіки та психо­логії. У методиці психолого-педагогічні знання актуалізуються в логічній послідовності з виділенням закономірностей і зв’язків між ос­новними поняттями.

Отже, методика навчання природознавства, як педагогічна наука, розробляє зміст кожного компонента методичної системи, умови їх ре­алізації з урахуванням специфіки навчального предмета та вікових особ­ливостей молодших школярів, вивчає взаємозв’язки між ними й розроб­ляє найефективнішу технологію управління процесом навчання, спря­мовану на освіту, розвиток і виховання особистості кожного учня.

Мета методики навчання природознавства досягається через розв’язання конкретних завдань:

1. вивчення історичного досвіду розвитку методики навчання приро­дознавства у школі І ступеня;

2. визначення освітніх, розвивальних та виховних цілей природо­знавства та його місця в системі початкової школи;

3. розробку змісту природознавства як навчального предмета, що ре­алізується в науково обґрунтованих програмах і підручниках;

4. розробку методів, прийомів, засобів наочності та форм організації процесу навчання природознавства, критеріїв їх вибору стосовно кожної конкретної педагогічної ситуації;

5. розробку системи підготовки майбутнього вчителя до організації та керування процесом навчання природознавства молодших школярів.

3.Класифікація методів.

Закономірну послідовність системи навчально-пізнавальних дій учнів та взаємозв’язаних з ними управлінських дій учителя, які забезпечують досягнення основних ди­дактичних цілей у процесі навчання будь-якого рівня, відображають загальнодидактичні методи навчання. Найбільш вдала класифікація таких методів розроблена І. Я. Лернером. Вона включає дві групи методів: ре­продуктивні (інформаційно-рецептивний, репродуктивний) і продук­тивні (проблемного викладу, евристичний (частково пошуковий), дослідницький (пошуковий)). Загальнодидактичний метод — це теоре­тичне уявлення про систему норм взаємоповязаної д-сті учителя і учнів.Загальнодидактичні методи і прийоми передбачають різні засоби на­вчання, серед яких: слово (усне, письмове), наочність (натуральна, об­разотворча, аудіовізуальна, моделі), практика (предметна, пізнавальна).Вони використовуються окремо або у поєднанні (словесно-наочні, словесно-практичні, словесно-наочно-практичні і т. ін.). Тому всі засоби навчання проявляються в різних формах: бесіда, розповідь, дослід, прак­тична робота і т. ін. Інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний) метод навчання Інформаційно-рецептивний метод —це спосіб організації засвоєння учнями готових знань про предмети і явища навколишнього світу та способи виконання різних видів діяльності.Специфіка методу і його найістотніші ознаки виділяються дидактом І. Я. Лернером: «Інформаційно-рецептивний метод може потребувати різних засобів (словесних, наочних, практичних) і форм прояву (мов­лення і слухання, показ й розглядання, показ учителем об’єкта і способу дій з ним та маніпулювання об’єктом учнями), але в усіх цих випадках його дидактична суть — у поданні вчителем готової інформації, з одного боку, і в усвідомленому сприйманні й запам’ятовуванні учнями, з іншого. За допомогою інформаційно-рецептивногометоду знання мо­жуть бути засвоєні тільки на рівні усвідомленого сприймання й за­пам’ятовування ».Для кращого усвідомлення загальних закономірностей діяльності вчителя і учнів, організованої інформаційно-рецептивним методом, роз­глянемо засвоєння школярами готових знань: а) про об’єкти навколиш­нього світу; б) про способи діяльності. Але насамперед потрібно усвідо­мити термін «готові» знання. 1. Щодо предметів і явищ навколишнього світу «готовими» називають знання, що надаються суб’єктові у вигляді інформації, в якій міститься характеристика об’єкта, розкриваються його взаємозв’язки й залеж­ності. Інформацію для засвоєння діти отримують через пред’явлення са­мого об’єкта, його матеріалізованої форми (різні види засобів наочності) або відомостей про нього у знаковій (словесній усній або письмовій) формі. Знакова інформація надасться за допомогою усного і друкованого слова. Джерелами усної інформації є учитель, магнітофонний запис, грамзапис, а друкованої— підручник, різні навчальні посібники. Спонукально-репродуктивний метод навчання Мета репродуктивного методу — це формування у дітей умінь і на­вичок застосовувати засвоєні знання в знайомій і подібній ситуаціях, виконувати способи діяльності за зразком.Реалізується цей метод через систему завдань, яку складає учитель, конструюючи їх самостійно або добираючи з навчальних посібників і готових дидактичних матеріалів. Методи проблемного навчання Крім репродуктивної, починаючи з початкових класів, діти повинні оволодівати досвідом творчої діяльності, яка завжди пов’язана з виник­ненням і розв’язанням навчальної проблеми. Особливість творчої ді­яльності полягає в тому, що вона не має точного опису системи дій у кожній конкретній ситуації. Спосіб діяльності необхідно знайти са­мостійно. Кожна навчальна проблема — це штучна «педа­гогічна конструкція», яка моделюється учителем у структурі змісту на­вчального предмета.Аналіз проблемної ситуації потребує складної розумової діяльності учнів і організовується вчителем у такій послідовності: 1) аналіз предметів, явищ, зв’язків між ними, способів діяльності кон­кретної ситуації, тобто визначення її змісту;2)актуалізація відомих учням знань та способів діяльності щодо об’єктів створеної ситуації, можливих взаємозв’язків між ними;3)усвідомлення факту, що відомих знань та умінь не вистачає, аби пояснити ситуацію (виявлення протиріччя).;4)вираження суті протиріччя у формі запитання, тобто формулюван­ня навчальної проблеми. Навчальна проблемна задача — це задача, яку молодші школярі не в змозі одразу розв’язати. Однак вони мають опорні знання та уміння, що забезпечують їх здатність до пошуку шляхів розв’язання проблемної задачі й оволодіння новими знаннями та способами діяльності.