5. Захоплення

Добре, коли діти чимось захоплені, адже саме в захопленнях ви­ховуються нахили людини, виробляється характер. Проте багато що залежить від предмету захоплення і наявності сили волі, щоб довести до кінця розпочату справу. І біда, коли ці захоплення но­сять нерівний, поривчастий, випадковий характер. Сьогодні одне, завтра інше...

Миколин батько, Павло Миколайович, добре це усвідомлював, тож синова неврівноваженість, широта захоплень спочатку дуже його турбувала. Тим більше, що Миколина мати ні в чому не від­мовляла своєму улюбленцеві. Саме вона виховала у маленького Колі любов до музики, яку він проніс через усе своє життя.

Згодом музика дуже часто ставала йому в пригоді, особливо грандіозні твори Бетховена. А тоді, у дитинстві, Микола година­ми просиджував біля рояля і слухав, слухав... І ніхто не знає, які картини поставали перед очима хлопчика, які думки, образи, мрії народжувалися в його голові.

Мати купила синові скрипку і запросила вчителя музики. Хлоп­чик вчився досить старанно і згодом непогано грав, проте грав він лише вдома під акомпанемент матері. Та подарована матір'ю скрипка як дорогоцінна реліквія тепер зберігається у квартирі прославленого академіка.

Проте сподівання, що з Миколи виросте витончений музикант, виявилися марними. Зовсім інше судилося йому, але чимала роль у цьому належить його дитячим захопленням.

Ці захоплення можна було розділити на основні і другорядні. Другорядними були малювання (яке згодом дуже знадобилося нау­ковцеві під час зорових астрономічних спостережень), випилювання та випалювання по дереву. А головним захопленням було пові­троплавання, яке, до речі, тоді хвилювало не лише Барабашова.

Почав Миколка з малого: разом із батьком запускав повітряних зміїв. Поступово його змії набували досить складних конструкцій. Нарешті в повітря здійнявся змій-велетень, який завдовжки був близько чотирьох метрів.

Якось, перебуваючи в Анапі, Микола запустив свого змія, прікрипивши до нього ацетиленовий ліхтарик. Це стало такою несподіванкою для мешканців курортного містечка, що наступ­ного дня місцева газета сповістила про те, що вночі над містом пронісся літак невідомої конструкції, який освітлював собі шлях ліхтарем.

Незабаром повітряних зміїв заступили дирижаблі, майже всі деталі до яких Микола виготовляв сам. Виняток становили лише ті, які за домашніх умов неможливо було виготовити.

На все життя зберіг Микола Барабашов характерну рису, яку виробив під час конструювання моделей електричних машин і те­лескопів: усе, чим він займався, над чим працював, хлопець робив неквапливо і фундаментально. Він не розділяв роботу на першо­рядну і другорядну. Коли справа заслуговувала на увагу, він кож­ну деталь вважав важливою. Микола всіх вражав своєю наполе­гливістю і зосередженістю.

Саме така дивовижна цілеспрямованість дала змогу Миколі Ба- рабашову закінчити фізико-математичний факультет Харківсько­го університету. Неабияку роль у розвитку Служби Сонця відіграв сконструйований Барабашовим перший у країні спектрогеліо­скоп. Понад 15 років очолював науковець Комісію з фізики пла­нет Астрономічної ради Академії наук СРСР. Він написав багато наукових книжок і статей, присвячених вивченню властивостей атмосфер Венери та Юпітера, поверхонь Марса, Місяця. А Харків зобов'язаний Миколі Барабашову тим, що навесні 1957 року акаде­мік відкрив у місті планетарій.