226.Протокольна форма досудовоі підготовки матеріалів.

Протокольна форма досудової підготовки матеріалів — це спрощена процедура досудового діловодства, яка застосовується щодо очевидних злочинів, що не становлять складності в вирішенні питань доказування та не мають великої суспільної небезпеки, і яка покликана забезпечити оптимальну процесуальну економію та можливість судового розгляду у таких справах. Введення та розширення сфери застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів здійснене з метою зменшити навантаження на слідчий апарат та зосередити його зусилля на розслідуванні більш тяжких злочинів. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів являє собою одну з форм дізнання, яке провадиться без порушення кримінальної справи засобами та методами, що характерні для стадії перевірки заяв і повідомлень про злочини.

Особливості юридичної природи протокольної форми досудової підготовки матеріалів характеризуються такими рисами:

— ця діяльність регламентується кримінально-процесуальним законом, отже, має процесуальний характер;

— суб'єктом її здійснення є орган дізнання;

— форма діяльності органу дізнання при здійсненні протокольного досудового провадження визначається виключно кримінально-процесуальним законом та є різновидом процесуальної форми;

— протокольна форма застосовується у зв'язку з подією злочину та є засобом реалізації норм кримінального права;

— у процесі провадження протокольної форми її учасники вступають у кримінально-процесуальні правовідносини;

— встановлення об'єктивної істини здійснюється засобами та ме¬тодами, які характерні для стадії порушення кримінальної справи;

— підсумковим документом, що складається особою, яка провадить дізнання, є протокол, якай затверджується начальником органу дізнання, а підсумковим документом усього досудового провадження в протокольній формі — обвинувальний висновок прокурора.

Викладені особливості дозволяють вважати протокольну форму досудової підготовки матеріалів одним із видів дізнання, що провадиться у справах, у яких досудове слідство не обов'язкове.

Головна особливість протокольної форми — спрощення процесуальної процедури встановлення обставин вчиненого злочину та забезпечення прав учасників процесу на досудовому етапі судочинства. Ті спрощення, за допомогою яких утворюється протокольна форма досудової підготовки матеріалів, не поширюються на судові стадії, де знаходять повну реалізацію всі принципи кримінального процесу та мають дієвість усі передбачені законом гарантії правосуддя.

Досудову підготовку матеріалів у протокольній формі здійснюють органи дізнання в особі дізнавачів, працівники карного розшуку, дільничних інспекторів міліції, ДАІ, громадського порядку, державного пожежного нагляду, оперативних і режимних частин ВТУ, СІЗО, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв.

Початок протокольного провадження збігається з моментом надходження до органу дізнання заяв та повідомлень про злочини, перелічені в ст. 425 КПК України. Після їх реєстрації заяви та повідомлення як привід до порушення справи передаються начальнику органу дізнання, який приймає рішення про провадження дізнання шляхом протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Строки протокольного провадження не можуть перевищувати десяти днів з моменту отримання заяви чи повідомлення про злочин до направлення справи до суду з санкції прокурора. Цей строк може бути продовжений наглядовим прокурором до двадцяти днів.

Для перевірки заяв та повідомлень використовуються ті ж правові засоби, що і в стадії порушення справи.

Предмет доказування є єдиним для всіх видів досудового провадження, і закон не містить будь-яких винятків щодо протокольної форми. Тут, як і під час розслідування, мають бути всебічно, повно та об'єктивно встановлені всі обставини вчиненого злочину, з'ясована шкода, заподіяна злочином, досліджені причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.

При протокольній формі досудової підготовки матеріалів заборонено провадити будь-які слідчі дії, за винятком огляду місця події.

Огляд місця події провадиться органом дізнання відповідно до встановленої процедури (див. главу 8 "Слідчі дії")

Гечові докази і документи можуть бути отримані шляхом їх витребування без провадження виїмки. Предмети і документи можуть бути надані також правопорушником або очевидцями вчиненого злочину.

За протокольної форми досудової підготовки матеріалів непри¬пустимі будь-які заходи процесуального примусу, включаючи привід очевидця для давання пояснень. Тут не передбачено ані освідування, ані впізнання, ані затримання. Навіть не передбачається проведення експертизи. Якщо необхідно здійснити будь-які дослідження речових доказів або документів, то вони провадяться як попередні позаекспертні дослідження. Довідка про результати таких досліджень може бути приєднана до справи і мати значення доказів як документів.

Дослідження тіла живої людини може бути здійснене в рамках медичного огляду, який провадиться самостійно спеціалістом.

Як докази можуть бути використані матеріали, отримані органами адміністративної юрисдикції, наприклад при здійсненні адміністративного провадження у справах з адміністративною преюдицією.

У необхідних випадках можуть бути отримані довідки про стан здоров'я, про необхідність лікування від алкоголізму або наркоманії, витребувані характеристики та інші матеріали.

За протокольної форми досудової підготовки матеріалів доказування обставин вчиненого злочину провадиться, в першу чергу, шляхом отримання пояснень від правопорушника, очевидців та осіб, які потерпіли від злочину. Пояснення можуть висвітлювати різні питання, пов'язані з обставинами вчиненого злочинного діяння, характером та розміром заподіяної злочином шкоди, торкатися характеристики особистості правопорушника, його способу життя, а також причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.

Правопорушник — це особа, щодо злочинних дій якої провадиться досудова підготовка матеріалів. Як учасник процесу вона наділена визначеними законом правами та несе конкретні обов'язки. Вона має право користуватися рідною мовою (ст. 19 КПК України), подавати докази (ст. 66 КПК України), давати пояснення (ст. 426 КПК України), оскаржувати дії та рішення органу дізнання (ст. 110 КПК України), знайомитися з матеріалами прото¬кольного провадження (ст. 426 КПК України).

Правопорушник не користується послугами захисника. Йому не пред'являється обвинувачення. До нього не застосовуються заходи примусу та запобіжні заходи. Він не може бути затриманий.

Орган дізнання повинен витребувати довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника. Враховуючи час, який потрібен для підготовки такої довідки та її пересилання, відповідний запит має бути направлений до інформаційного центру негайно після початку роботи зі збирання матеріалів у справі.

Важливо також витребувати у відповідних організаціях різні документи, які мають значення для розгляду справи в суді, наприклад про вартість викраденого майна, розмір заподіяної шкоди та ін.

За протокольної форми досудової підготовки матеріалів у правопорушника відбирається зобов'язання з'являтися за викликами органу дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця прожи¬вання. Правопорушнику має бути роз'яснено, що недодержання ним вказаного зобов'язання може потягти за собою порушення проти нього кримінальної справи та застосування запобіжного заходу. Можливість тих самих наслідків роз'яснюється правопорушнику і в разі його відмови дати зобов'язання про з'явлення; відмітка про відмову робиться на бланку зобов'язання та завіряється особою, яка здійснює провадження. Фізичні та юридичні особи, які понесли в результаті злочину збиток, не визнаються потерпілими та цивільними позивачами, отже, і не наділяються правами цих учасників процесу.

Особа, якій злочином заподіяно шкоди, визнається потерпілою в разі віддання правопорушника до суду. Аналогічно вирішується питання і щодо цивільного позивача.

Очевидці злочину є носіями доказової інформації про вчинене діяння, оскільки безпосередньо бачили подію і можуть розповісти про обставини, які підлягають встановленню.

Правовий статус очевидців аналогічний статусу свідків, однак вони не несуть відповідальності за ухилення від давання показань і за давання неправдивих показань.

Орган дізнання завершує провадження, коли зібраних матеріалів достатньо для порушення кримінальної справи та віддання правопорушника до суду.

Подальший розвиток процесу передбачає такі процесуальні дії:

1) складання протоколу про обставини вчиненого злочину;

2) розгляд матеріалів та затвердження протоколу начальником органу дізнання;

3) ознайомлення правопорушника з протоколом та матеріалами;

4) розгляд матеріалів та порушення (відмова в порушенні) кримінально справи прокурором;

5) складання обвинувального висновку;

6) направлення матеріалів протокольного провадження в суд або повернення органу дізнання.

Протокол, яким закінчується провадження, складається із вступної, описової та резолютивної частин.

У вступній частині зазначаються: місце і час складання протоколу; особа, яка склала протокол.

В описовій частині стисло викладаються обставини вчиненого злочину (час, місце, спосіб, мотиви, наслідки та інші суттєві обставини), а також фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і вину правопорушника, та кваліфікація злочину.

Резолютивна частина призначається для викладення рішення за матеріалами в цілому.

Викладаються дані про особистість правопорушника (вказуються прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць та рік, місце народження, національність, місце проживання та роботи), про те, чи притягувався він раніше до кримінальної відповідальності, даються юридична оцінка та кваліфікація його дій.

До протоколу додаються матеріали, зібрані в процесі досудової підготовки: пояснення правопорушника, очевидців та інших осіб, довідки про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристика його з місця роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. Приєднується також список осіб, які підлягають виклику до суду.

Якщо в ході протокольного провадження з'ясується, що правопорушник є неповнолітнім, то в такому разі орган дізнання має порушити кримінальну справу, за якою провадиться розслідування, оскільки згідно з ч. 2 ст. З КПК України у справах про злочини не¬повнолітніх є обов'язковим досудове слідство.

Після затвердження начальником органу дізнання протокол і документи, які додаються до нього, в підшитому та пронумерованому вигляді, а також предмети, вилучені в ході провадження, з описом пред'являються правопорушнику для ознайомлення. В протоколі робиться відмітка про ознайомлення, яка засвідчується підписом правопорушника.

Ст. 426 ПК України не містить вказівок стосовно права цього учасника на заявления клопотань при ознайомленні з матеріалами. Немає, однак, у ній і заборони.

За загальним правилом особи, чиї суспільно небезпечні дії встановлюються в кримінальному процесі, мають право заявляти клопотання (ст. 43, 43-1 КПК України). Навряд чи припустимо позбавляти правопорушника можливості просити, наприклад, про витребування конкретних документів, отримання пояснень від інших осіб тощо. Про заявлені клопотання в протоколі має бути зроблена відповідна відмітка. Якщо клопотання мають суттєве значення, то встановлений законом десятиденний строк не повинен бути перешкодою до їх задоволення.

Доцільно відобразити в протоколі бажання правопорушника мати в суді захисника. Останній допускається до участі у справі лише зі стадії віддання правопорушника до суду.

Вивчаючи матеріали та протокол, прокурор з'ясовує:

1) чи мало місце діяння і чи утворює воно склад злочину, який входить до переліку ст. 425 КПК України;

2) чи немає обставин, які тягнуть за собою відмову в порушенні справи;

3) чи повно, всебічно, об'єктивно встановлені всі обставини злочину;

4) чи немає обставин, які тягнуть за собою необхідність порушення кримінальної справи;

5) чи встановлені всі правопорушники;

6) чи правильно кваліфіковано злочин;

7) чи виявлені причини та умови, які сприяли вчиненню злочину;

8) чи правильно складено протокол;

9) чи додержані в процесі провадження всі вимоги кримінально-процесуального закону.

За результатами перевірки прокурор приймає одне з таких рішень: — виявивши обставини, які виключають застосування протокольної форми, направляє матеріали органу дізнання з письмовою вказівкою про порушення кримінальної справи та провадження розслідування;

— порушує кримінальну справу, якщо в матеріалах є дані, які вказують на ознаки злочину, по якому є обов'язковим провадження слідства, та направляє її для провадження розслідування;

— дає письмову вказівку органу дізнання про прийняття рішень про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку ст. 99 КПК України;

— відмовляє в порушенні кримінальної справи в порядку ст. 99 КПК України;

— визнавши, що є підстави для порушення кримінальної справи та віддання правопорушника до суду, порушує кримінальну справу, обирає запобіжний захід, складає обвинувальний висновок та направляє справу до суду.