247. Співучасть у злочині; об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті, види співучасників.

У статті 26 КК передбачено, що співучастю в злочині ви­знається умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчи­ненні умисного злочину.

Співучасть не створює будь-яких особ­ливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідаль­ності і тут, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК є склад злочину, але вчинюваний у співучасті.

При розкритті поняття співучасті слід встановлювати її об’єктивну та суб’єктивну сторони цієї форми злочину.

Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно.

Суб’єктивні ознаки – вказівкою, що співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Отже, при окресленні об’єктивних і суб’єктивних ознак спів­участі має місце вказівка на спільність.Якщо об’єктивні ознаки співучасті – це спільність діянь учасників, то суб’єктивні ознаки – це спільність їх умислу.

Об’єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що: співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб, тобто дві або більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – бути особою фізичною, осуд­ною і досягти віку кримінальної відповідальності; співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктив­на ознака співучасті містить у собі такі три моменти:

а) злочин здійснюється загальними зусиллями всіх спів­учасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них робить у вчинення злочину свій внесок.

б) спільність також означає, що наслідок, який досягаєть­ся в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, за­гальним для всіх співучасників. За цей наслідок відпові­дальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожен із них виконував у злочині

в) спільність при співучасті означає, що між діями спів­ учасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Причому опосередкований причинний зв’я­зок, оскільки загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучас­ника має за часом передувати тому злочину, що вчинює вико­навець, вона створює реальну можливість для виконавця вчи­нити цей злочин. Виконавець же втілює цю можливість у дійсність, заподіюючи необхідний наслідок. Дійсно, той, хто підмовив особу вбити потерпілого, і той, хто дав для цього зброю, тим самим створили реальну можливість для вбивці здійснити задумане. Однак втілення цієї можливості в дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв’язок тут має опосередкований характер. Якщо такого причинного зв’язку немає, то немає такої об’єктивної ознаки співучасті як спільність, а, отже, немає і співучасті. Візьмемо простий при­клад. А. до вчинення розбою обіцяє Б. сховати викрадене май­но. Тут дії А. – заздалегідь дана обіцянка Б. сховати викрадене – є у причинному зв’язку з розбоєм, що вчинив Б. Тому А. – спів­учасник, а саме пособник розбою. Однак уявімо собі, що Б. вчи­нив розбій, а потім, бажаючи сховати викрадене, прийшов до свого знайомого А. з проханням сховати викрадене, що А. і вчи­нив. Тут співучасті немає, оскільки дії з приховування викра­деного заздалегідь не були обіцяні Б., не є з ними в причинно­му зв’язку, а тому не є співучастю. Відповідальність А. за таке приховування як за окремий злочин буде розглянуто в § 6 цьо­го розділу.

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб’єктивну сторону співучасті у злочині (суб’єктивні ознаки співучасті) виражено словами – злочин вчинюється умисно і спільно. З цього форму­лювання закону випливає, що:

а)співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможли­вою. При співучасті не тільки діяння має бути умисним, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використо­вуючи це, діє умисно – співучасті немає .

Діяти умисно при співучасті означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Саме спіль­ний умисел і дістає об’єктивне вираження у спільності діянь співучасників. Причому змова – це обов’язкова ознака будь-якої співучасті. Вона може мати різний характер, виражатися різним способом. У більшості випадків така змова має усний характер, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Од­нак можлива й письмова змова – шляхом обміну записками, накресленням плану дій чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою використання технічних систем (телефону, Інтернет тощо). Рідше зустрічається змова, що полягає в конклюдентних діях. Конклюдентними (від лат. «conclusio» – висновок) вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому випадку змова, взаємна узгодженість – це обов’язкова ознака спів­участі.

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Однак, ос­кільки злочин вчинюється в співучасті, ці моменти умислу ма­ють свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчи­неного ним особисто діяння, а і суспільну небезпечність діян­ня, яке вчинює виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільно небезпечний наслідок. Іншими словами, співучасник повинен бути обізна­ний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому виконавцю саме для вчинення вбивства, має місце співучасть, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір.Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучас­ники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець. У злочинах із формаль­ним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив узгоджене ними злочинне діяння.

співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці виконавця (співвиконавця) або пособника.

Щодо мети та мотивів діяння, то вони можуть бути як од­наковими, так і різними. Приміром, при вчиненні вбивства всі співучасники можуть мати один мотив – помста до потерпіло­го. Але можуть бути і ситуації, коли співучасники діють із різними мотивами і метою. Наприклад, при вбивстві на замов­лення виконавець, підкуплений підбурювачем, діє з користі, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, заздрощів до потерпілого.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів, а також обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.