295. Чинність кримінального закону у часі, просторі та по колу осіб.

Кримінальний закон України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів ВР України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це – сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід‘ємна частина.

КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.4-6). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Просторова юрисдикція (ст.4,5) кримінального закону ґрунтується на 3 основних принципах: територіальному, національному та універсальному. Територіальний принцип (ч.1 ст.4) регламентує чинність кримінального закону на території України. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету (ч.2 ст.4). Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, що мають дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в державі, яка є акредитуючою. Національний принцип (принцип громадянства), який передбачено ч.1 ст.5, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні. Універсальний принцип (ч.4 ст.5) передбачає поширення чинності кримінального закону України щодо діянь, вчинених за межами України іноземними громадянами, у випадках, передбачених міжнародними договорами. Просторові принципи, в основному, визначаються нормами кримінального закону України. Однак за сучасної мирової спільності просторові принципи все більш корелюються міжнародними угодами. Це стосується ч.2 ст.4 - про коло осіб, які не підлягають юрисдикції кримінального закону України, та ч.4 ст.5 - щодо кола іноземних громадян, які вчинили злочини за межами України і не проти інтересів України, боротьба з якими ведеться на основі міжнародних договорів.

Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину, зворотня сила):

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння (ст.6 КК). Закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотню силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотньої сили не має (ст.58 КУ). Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку. Питання набрання законної сили законом врегульовані ч.5 ст.94 КУ: “Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Офіційними джерелами, в яких публікуються закони, є Відомості ВР України та газета “Голос України”.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом`якшення або посилення покарання здійснюється шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотню силу - діяння, вчинене особою до набрання цим законом сили, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину. Якщо особа вже засуджена і відбуває покарання за певне діяння, то на підставі ч.2 ст.54 КК вона підлягає звільненню від покарання у порядку ст.405-1 КПК. Така особа, а також особа, яка повністю відбула покарання за це діяння, на підставі п.1 ч.1 ст.55 КК визнаються такими, що не мають судимості. Зворотню силу має і закон, який пом`якшує покарання. Пом`якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набув чинності, як щодо основних, так і до додаткових покарань, а також і до поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом`якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого новим законом, на підставі ч.3 ст.54 КК у порядку ст.405-1 КПК. При цьому ч.3 ст.54 передбачає два варіанти співвідношення покарання, яке було призначене засудженому за “старим” законом, із санкцією нововиданого закону: а) покарання за “старим” законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду; при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання, призначеного за “старим” законом; б) покарання за “старим” законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями різних видів; при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону передбачає більш м`який вид покарання.

Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності законом, що встановлює караність діяння або посилює покарання, відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину.

Аграрне право

255. Суб’єкти, об’єкти і джерела аграрного права України.

Суб'єктами (учасниками) аграрних правовідносин насамперед є виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відповідною правоздатністю: усі види сільськогосподарських комерційних організацій (сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, державні сільськогосподарські підприємства й ін.) і їхніх об'єднань незалежно від форм власності, на яких вони базують свою діяльність;

селянські (фермерські) і особисті підсобні господарства громадян;

виробничі підрозділи сільськогосподарських комерційних організацій;

державні, кооперативні організації, покликані обслуговувати сільськогосподарське виробництво.

сільськогосподарські підприємства всіх видів і їх об'єднання, господарські товариства,

інші суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності, а також фізичні особи — підприємці, просто фізичні особи, які на правах членства чи засновництва вступають, як правило, у внутрішні правовідносини як між собою, так і з юридичними особами.

Об'єктами аграрних правовідносин, окрім землі, можуть бути і такі природні ресурси, як ліси, води, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі використання яких визначається спеціальним законодавством.

Важливу роль серед об'єктів аграрних правовідносин відіграють і живі організми — тварини. Тваринництво — одна із основних галузей сільськогосподарського виробництва, а тому відносини в цій сфері є важливою складовою частиною аграрних правовідносин. Деякі види майна і майнових прав, такі як об'єкти аграрних правовідносин, притаманні тільки їм і не мають аналогів в інших галузях права. В першу чергу це стосується земельних і майнових паїв (часток), а також права на них і виділення землі і майна в натурі. Наявність об'єктів в аграрних правовідносинах обумовлює конкретні акти поведінки їх суб'єктів, закріплені у вигляді моделі в правах і обов'язках і реально здійснювані в повсякденному житті. Так, характер об'єкта, його якості дають можливість застосування специфічних форм захисту прав учасників аграрних правовідносин. Якщо об'єктом аграрних правовідносин виступає будь-яка річ, вона може бути відшукана в натурі, передана в користування особі, яка має на неї право, тощо.

Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі сільськогосподарського виробництва, переробки та розподілу сільськогосподарської продукції. До джерел аграрного права належать закони, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції, примірні статути, статути.

Залежно від юридичної природи джерела аграрного права можна поділити на дві групи: абсолютні та дуалістичні. До першої групи належать ті нормативно-правові акти, які регулюють виключно аграрні суспільні відносини. Це, зокрема, Закони України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про сільськогосподарську кооперацію", Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" від 6 червня 2000 р. тощо.

Другу групу джерел аграрного права складають ті НПА, основне приз-начення яких полягає у регулюванні інших суспільних відносин (земельних, майнових, фінансових, підприємницьких, трудових та ін.). До цієї групи можна віднести Земельний та Цивільний кодекси України, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство"та ін.

За характером правового регулювання джерела поділяють на уніфіковані та диференційовані.

До уніфікованих належать: Закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", трудове, екологічне законодавство тощо, Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років”. Диференційовані: ті нормативно-правові акти, які розроблялися з урахуванням відмінностей у правовому статусі суб’єктів аграрного підприємництва (Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р., "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 червня 1997 р., "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р.).

За юридичною силою НПА поділяють на закони і підзаконні нормативно-правові акти. Відповідно до ст. 8 Конституції України найвищу юридичну силу має Конституція України. Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Джерелами аграрного права виступають також кодифіковані НПА - Земельний, Цивільний кодекси. До основних законів — джерел аграрного права відносяться Закон України "Про селянське (фермерське) господарство, "Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р., "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 червня 1997 р та ін.

Підзаконні НПА: Указ Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» ,Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №699 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань регулювання орендних відносин».

Нормативні рішення обласних (міських) рад чи розпорядження голів обласних чи районних державних адміністрацій є обов’язковими для виконання в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці (регіону).

Судові та правоохоронні органи