19. Об’єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення

У правовій літературі розмежовуються два терміни: “об’єкти права соціального забезпечення” і “об’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин”. До перших належать суспільні відносини матеріального і процедурного характеру, що виникають у зв’язку з розподілом частини валового внутрішнього продукту через систему соціального забезпечення. До других – матеріальні й нематеріальні блага у сфері соціального забезпечення, з приводу яких фізичні особи ініціюють соціально-забезпечувальні правовідносини з метою реалізації належних їм суб’єктивних прав. Об’єкт соціально-забезпечувальних правовідносин – це те, заради чого суб’єкти права вступають у юридичні зв’язки, або те, на що спрямовані суб’єктивні права і юридичні обов’язки його учасників, чи те, що кінець кінцем хоче отримати особа. Стосовно об’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин встановлюються юридичні права й обов’язки суб’єктів цих відносин. Без об’єкта не буває прав і обов’язків.

Об’єкти матеріальних і процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення мають відмінності. Правовідносини матеріального характеру виникають з приводу конкретного матеріального блага. Ним може бути пенсія, допомога, компенсація, субсидія. Об’єктом процедурного правовідношення є правовий акт компетентного органу, оскільки фізична особа ставить питання про визнання за ним певного права чи наявності конкретної обставини.

1. Пенсія є найбільш поширеним видом соціального забезпечення. Це щомісячна грошова виплата фізичним особам зі спеціально створених для цього пенсійних фондів на умовах і в порядку, передбачених чинними нормативними актами й договорами. Об’єктом пенсійних правовідносин є пенсія (страхова, трудова, дострокова, додаткова).

2. Допомоги серед видів матеріального забезпечення посідають друге місце після пенсій. Допомоги – це короткотермінові, щомісячні, періодичні чи одноразові грошові виплати, що призначаються фізичним особам за рахунок страхових фондів чи бюджетних коштів з метою заміщення втраченого доходу або надання соціальної підтримки у складних життєвих обставинах, що носять тимчасовий характер.

У правовій літературі допомоги мають різні назви: соціальна допомога, соціальні виплати, матеріальна допомога, державна допомога, державна соціальна допомога, грошові виплати тощо. Немає термінологічної єдності і в нормативних актах. Законодавство щодо допомог не кодифіковане, теоретичне обґрунтування шляхів їх вдосконалення практично відсутнє.

3. Субсидія (слово латинського походження, означає допомога, підтримка) – це цільова, безповоротна матеріальна допомога для відшкодування витрат на оплату послуг чи придбання життєво необхідних споживчих товарів у переліку та обсягах, визначених законодавством.

4. Компенсація (слово латинського походження, означає винагорода, зрівноваження) – грошова виплата, що має на меті відшкодування громадянам проведених ними витрат або за неотриману соціальну послугу у випадках, зазначених у законодавстві.

5. Соціальні пільги – це закріплені законодавством переваги, додаткові права і гарантії для окремих категорій осіб у сфері соціального забезпечення відповідно до принципів рівноправності громадян та соціальної справедливості з метою полегшення умов їхньої життєдіяльності.

6. Соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, методичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи інвалідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Вони, у свою чергу, поділяються на такі види:

• соціально-побутові;

• психологічні послуги;

• соціально-педагогічні послуги;

• соціально-медичні послуги;

• соціально-економічні послуги;

• юридичні послуги;

• послуги з працевлаштування;

• послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями;

• інформаційні послуги.

Об’єктами соціально-обслуговуючих правовідносин можуть бути й інші соціальні послуги. Не належать до об’єктів цих правовідносин грошові суми, що надаються як матеріальна допомога, оскільки вони є об’єктом соціально-допомогових правовідносин.

Соціальні послуги, як правило, надаються комплексно, тобто людина одночасно отримує не одну, а кілька послуг. Сукупність їх і становить об’єкт соціально обслуговуючих правовідносин.

20. Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин Зміст правовідносин у сфері соціального забезпечення – це сукупність конкретних суб’єктивних прав і обов’язків та реальних дій суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин.

Суб’єктивне право у сфері соціального забезпечення – це визнана або надана законом та гарантована державою міра (норма) дозволеної поведінки суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин у зв’язку з наявністю конкретних юридичних фактів.

Найбільш характерні ознаки суб’єктивного юридичного права у сфері соціального забезпечення:

1) С.п. – критерій можливої поведінки;

2) С.п. – здійснюється з метою задоволення інтересів правомочного;

3) С.п. – персоніфікує і конкретизує об’єктивне право;

4) С.п. – виникає за наявності конкретних юридичних фактів;

5) С.п. – існує в соціально-забезпечувальних правовідносинах;

6) С.п. – забезпечене заходами державного примусу в разі його порушення;

7) С.п. – можливість його використання правомочною особою на свій розсуд.

Суб’єктивне право у сфері соціального забезпечення поділяється на складові, що називаються правомочинами. До них належать такі:

1) право на свої дії (право використання).

2) право на чужі дії. Означає можливість вимоги відповідної поведінки від правозобов’язаної особи.

3) право на примусове виконання обов’язку (право домагання, право на захист суб’єктивного права з боку держави).

Юридичний обов`язок – це вид і міра належної поведінки суб`єкта права, що забезпечується можливістю державного примусу. Ознаки юридичного обов`язку: 1) міра необхідної поведінки; 2) встановлюється на підставі вимог правових норм; 3) встановлюється в інтересах уповноваженої сторони; 4) невиконання чи неналежне виконання юрид. обов`язків є правопорушенням.

Основні форми юрид. обов`язку: 1) пасивна поведінка; 2) активна поведінка; 3) заходи юрид. відповідальності.

Суб’єктивний юридичний обов’язок у сфері соціального забезпечення – це передбачена нормами права соціального забезпечення при наявності відповідних юридичних фактів міра належної поведінки правозобов’язаної особи по відношенню до правомочної, яка забезпечена можливістю примусу (негативних наслідків) з боку держави.

Цей обов’язок характеризується такими рисами:

1) виникає на підставі норм права соціального забезпечення та конкретних юридичних фактів;

2) встановлюється в інтересах правомочної особ;

3) у зобов’язаної особи немає вибору щодо виконання обов’язку;

4) існує у правовідношенні і лише відповідно до суб’єктивного юридичного права;

5) забезпечується (гарантується) державою.

Структуру суб’єктивного юридичного обов’язку у сфері соціального забезпечення складають два елементи:

1) здійснення правозобов’язаною особою певних дій або утримання від них;

2) своєчасне реагування правозобов’язаної особи на законні вимоги правомочної особи.

Між суб’єктивними юридичними правами й обов’язками у сфері соціального забезпечення є спільні та відмінні риси.

Спільним є те:

1) виникають із норм права соціального забезпечення,

2) гарантуються державою,

3) поведінка здійснюється у визначених правовими нормами межах,

4) існують у правовідносинах,

5)мають конкретний характер,

6) належать персоніфікованим особам.

Відмінності такі:

1)суб’єктивне право задовольняє свої інтереси фізичної особи чи органу соціального захиту населення, а суб’єктивний обов’язок – інтереси інших осіб;

2) суб’єктивне право – міра (норма) дозволеної поведінки правомочної особи, а юридичний обов’язок – міра (норма) належної поведінки.)

Суб’єктивні юридичні права й обов’язки органів соціального захисту населення виражаються через їхні повноваження.