На госи соціальне забезпечення

1. Виникнення та розвиток концепцій соціальної держави.

Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх часів. Цю функцію виконували церкви, благочинні організації, товариства взаємодопомоги та ін.

Первіснообщинний лад – утримання непрацездатних в силу звичаю;

Рабовласницький період – утримання непрацездатних не існувало;

Древній Рим – утримання непрацездатних воїнів шляхом надання майна ілку - земельної ділянки за службу у війську;

Древня Спарта – знищення немовлят з фізичними недоліками;

Середні віки – інвалідів вважали людьми «Божими» та могли звинуватити в чаклунстві;

Епоха Відродження – культ тіла;

Пост ренесанс – гуманістичний процес, створення богоділень, запровадження подаянь;

Феодальний період – утримання сім‘єю непрацездатних членів сім‘ї, розвивається благодійність. Впроваджуються пенсії за заслуги перед монархом;

988 р. на Русі князь Володимир велів кожному жебраку проходити на княжий двір за допомогою, а тим хто не взмозі дійти розвозили допомогу. Зобов'язані були і церкви допомагати жебракуючим. В «Руській правді» Ярослава Мудрого закладувались основи соціального забезпечення ;

За часів Петра Першого було закладено основи державної системи соціального забезпечення - було заборонено подавати милостиню безпосередньо жебракам, а пропонувалося кошти надавати богодільням, сирітським будинкам для утримання нужденних.

Кінець 19 ст. - соціальне забезпечення найманих працівників починає здійснюватися на правовій основ. Вводиться державне соціальне страхування найманих працівників.

Перші закони про обов'язкове державне соціальне страхування були прийняті в Германії в період правління Бісмарка (на випадок хвороби -1883 р.; трудового каліцтва - 1884 р.; інвалідності та старості -1889 р.).

Суть даної системи:

1) кожна особа, яка відповідала вимогам, вказаним в законі, підлягала страхуванню в примусовому порядку;

2) внески вносили як наймані працівники так і підприємці;

3) забезпечення надавалося на основі правових норм, що робило систему державного соціального страхування гарантованою;

4) за допомогою норм права закріплювалися єдині умови і розміри забезпечення в усіх галузях промисловості.

Наступний етап - державні системи соціального забезпечення, які охоплювали все населення і гарантували соціальну допомогу незалежно від сплати страхових внесків (США (1935 р.), Англія (1946-1948 р.), Росія (1918 р.).

Після другої світової війни система соціального страхування, де дотримувались принципу суворого обліку страхових внесків поступилася місцем системі соціального забезпечення. Держава повністю або частково взяла на себе обов'язок фінансувати всі категорії непрацездатних, незалежно від сплати страхових внесків.

Зародження і формування соціальної держави відбулися в 19ст. в Німеччині. (німецький канцлер Бісмарк). Але засновницею соціальної держави вважають Велику Британію – „державу добробуту”. Цю назву пов’язують з ім’ям лорда Беверіджа, який у 1942 р. виклав головні її принципи: загальнодоступність, універсальність соціальної допомоги. Цей період називають політичним визначенням формули „держави добробуту”, за якою основним завданням є захист мінімальних доходів населення. Отже, Німеччина є родоначальницею моделі „соціальної держави”, а Велика Британія – „держави добробуту”.

Моделі соціальної держави:

1. Консервативна (корпоративна, континентально-європейська) - у Франції, Італії, Греції, Австрії, Німеччині.

2. Ліберальна (англосаксонська, обмежена соціальна держава) - у Великій Британії, Канаді, Австрії.

3. Соціал-демократична (скандинавська) – у Швеції.

1. Консервативна соціальна держава – характеризується рівномірним розподілом ступеня відповідальності за долю громадян між державою та особою. Держава виступає як гарант соціального забезпечення, але воно здійснюється самими громадянами через різноманітні страхові механізми (фонди) за кошти громадян, має місце поміркований рівень перерозподілу прибутків, державна система характеризується такими ознаками:

• рівень соціального забезпечення залежить від особистого внеску громадян до страхових фондів;

• має місце неповна зайнятість;

• рівень податків та допомог – поміркований.

2. Ліберальна соціальна держава – характеризується покладанням максимальної відповідальності за громадян на їх самих, а держава забезпечує лише певний, мінімальний рівень соціальної підтримки. Має місце високий рівень перерозподілу прибутків і державна система характеризується:

• забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій для значної частини населення;

• відносно високим рівнем зайнятості;

• високим рівнем податків.

3. Соціал-демократична–соціальна держава – характеризується максимальним рівнем соціальною діяльністю держави й мінімальною соціальною відповідальністю людини, має високий рівень перерозподілу прибутків та такі ознаки:

• рівне соціальне забезпечення всіх громадян;

• проведення політики повної зайнятості;

• високий рівень податків та допомог – низький рівень бідності. (кол. СРСР)

Соціальна держава – це держава в якій юридичними засобами реально забезпечені охорона та захист основних прав людини.

Функції соціальної держави :

1. Сприяє соціальному захисту громадян та підвищенню їх життєвого рівня.

Охороняє свободу громадян і гарантує соціальну злагоду в суспільстві.