8.2. Форми соціальних змін

Залежно від характеру якісних змін, що лежать в основі процесу соціальних змін, можна виділити дві основні форми соціальних змін: еволюцію та революцію. Еволюція пов’язана з необоротними історичними змінами в суспільних системах, що пов’язані з поступовими, повільними змінами як кількісного, так і якісного характеру. На соціальну еволюцію справляють вплив дуже різні фактори. П.Сорокін у свій час відзначав, що ця проблема звернула увагу людського розуму вже давно і викликала досить різноманітні спроби пояснити її. Особливо чітко питання про причини чи фактори соціальної еволюції були висунуті за часів О.Конта. Однак, не зважаючи на виникнення ряду теорій, присвячених розробці проблеми факторів соціальної еволюції, і досі немає жодної загальновизнаної. Одні автори вважають визначальним фактором соціальної еволюції географічні або кліматичні умови: клімат, флору, фауну, ту чи іншу конфігурацію поверхні земної кулі – гори, моря тощо. Інші називають головними факторами етнічні умови, головним чином, боротьбу рас. Треті пов’язують соціальну еволюцію з суто біологічними факторами: боротьбою за існування, ростом населення тощо. Є науковці, які головне місце серед причин соціальної еволюції відводять економічним факторам та класовій боротьбі. Значна частина вчених пов’язує її з дією інтелектуального фактора: зростанням і розвитком людського розуму в різних формах – формі наукових знань, світогляду та релігійних вірувань, винаходів.

Соціальна еволюція включає в себе специфічний вид змін, який отримав у соціології назву соціальної реформи. Соціальна реформа – це часткове перетворення, часткова як якісна, так і кількісна зміна якої-небудь сторони суспільного процесу. Формально: це нововведення всякого змісту. На думку П.Сорокіна, можна говорити про кілька основних принципів здійснення соціальних реформ:

по-перше, реформи не повинні зневажати людську природу і суперечити її базовим інстинктам;

по-друге, ретельне наукове дослідження конкретних соціальних умов повинно передувати будь-якій практичній реалізації їх реформування;

по-третє, кожний реконструктивний експеримент спочатку треба протестувати в малих соціальних масштабах, і лише тоді, коли він покаже позитивні результати, масштаби реформ можуть бути збільшені;

по-четверте, реформи повинні впроваджуватися в життя правовими і конституційними засобами.

Революція – це форма соціальних змін, протилежна еволюції, сутність якої полягає у відносно прискорених глибоких соціальних змінах тих чи інших соціальних об’єктів або явищ. Революція, наприклад, на думку англійського соціолога Е.Гідденса, це процес політичних змін у суспільстві, що включає мобілізацію масового соціального руху, який готовий застосувати насильство для захоплення влади та реалізації реформ, що передбачені.

Революції, на відміну від еволюції, мають такі особливості:

• революційні зміни мають відносно прискорений, а не поступовий характер;

• мають яскраво виражений якісний характер;

• охоплюють не окремі сторони соціального об’єкта, а торкаються всіх основних його сторін;

• більшість якісних змін у процесі революції відбувається майже одночасно, тобто вони мають комплексний характер, тоді як в еволюційному процесі зміни можуть відбуватися в зовсім різні часи, вони є поступовими, а не одночасними;

• соціальні революції характеризуються тим, що в них утягуються великі соціальні сили – маси людей, що беруть активну участь у масових діях.

На думку П.Сорокіна, існує кілька основних причин соціальних революцій. Основна – це посилення пригнічення базових інстинктів більшості населення, а також неможливість їх навіть мінімального задоволення. Чому пригнічення основних інстинктів людини веде до революції? Соціолог підкреслює, що придушення основних інстинктів примушує людей шукати шляхи виходу точно так, як і всякий живий організм шукає спасіння від невластивого йому середовища. Причому репресований інстинкт спочатку намагається знайти вихід у придушенні інших інстинктів та рефлексів, які заважають першому. Наприклад, пише П. Сорокін, голод тисне на ті гальма, які втримують людину від крадіжок, брехні тощо. І той, хто ніколи не крав, стає крадієм і бандитом; той, хто соромився простягнути руку, стає жебраком; віруючий перестає поститися; той, хто завжди додержувався закону, починає порушувати його і т.д. Людська поведінка починає розвиватися за біологічними законами, для неї стає характерною подальша розгальмованість у здійсненні антисоціальних актів.

П.Сорокін пише, що велику роль у людській історії відіграв, наприклад, голод. Періоди революцій і повстань в Афінах і Спарті, у Римі кінця Республіки, у Візантійській імперії, в історії Англії (1257-1258 рр., початок ХІV ст., переддень і в перший період англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст., кінця ХVІІІ-початку XIX ст.), були періодами не просто зубожіння, а й сильного голоду. Те ж саме, на його думку, можна сказати і про час, що передував французькій Жакерії 1358 року, революціям кінця ХІV – початку ХV ст., повстанням і революціям 1788-1789, 1847-1848 років тощо. На думку цього соціолога, причинами революцій може бути також придушення інстинкту власності, самозбереження, статевого інстинкту тощо. Саме цими причинами він пояснює революцію 1917 року в Росії⁵⁴.

Згідно з даним трактуванням причин революції, не всі соціальні групи стають однаково революційними, оскільки пригнічені інстинкти різних людей і груп розрізняються за характером та глибиною. Припустимо, що пореволюційний порядок певного суспільства придушував в одній групі населення серію інстинктів: а, б, в, г, д, є; у другій – а, б, в, г, к ж; у третій – а, б, в, з; у четвертій – а, б, и; у п’ятій – а, к; у шостій – а. Можна помітити, відзначає вчений, що перша група людей буде в такому випадку найреволюційнішою й останньою, що покине поле боротьби. Кожна наступна – усе більш стриманою у своїх революційних вимогах, а тому може скоріше вийти з революційного процесу. Придушити інстинкт „а” в останній групі найпростіше і тому ця група може стати першою, що відмовиться від революції.