Соціально-економічна структура праці

Предмет праці − це те, на що спрямована праця. Сюди належить сировина, а також частково оброблені або допоміжні речовини, які супроводжують виробничий процес (вода, пальне тощо).

Засоби праці − це те, за допомогою чого здійснюється праця. Під час проведення соціологічних досліджень, типи та види засобів праці можуть бути описані такими індикаторами: прості прилади та інструменти (молоток, письмове приладдя); прості механічні інструменти (ручний дриль, механічна друкарська машинка тощо); машини ручного обслуговування з електричним приводом; напівавтоматичні станки та обладнання, комп’ютери і системи ЕОМ; автоматизовані станки та обладнання.

Продукти праці − закінчені речі або здійснені послуги, в економічному змісті − певні споживні вартості.

Умови праці − це сукупність фізичних, психофізіологічних, соціальних та інших факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я, самопочуття та працездатність працівника. Прикладами конкретних показників умов праці можуть служити загазованість, освітлення робочих місць, колір побутових приміщень, „прив’язаність” працівника до робочого місця, заробітна плата, міжособові стосунки, можливість спілкування в процесі праці та багато інших. Соціологи розрізняють три рівні умов праці, які справляють неоднаковий вплив на здоров’я та самопочуття працівників: екстремальні умови, що можуть викликати серйозні пошкодження здоров’я людини; відносно нормальні умови, які хоча і не створюють загрози здоров’ю людини, але знижують її працездатність; сприятливі умови, що не чинять шкідливого впливу на людину і відтворюють її працездатність. За даними радянських соціологів, на підприємствах СРСР частіше зустрічалися всі рівні умов праці. У промисловості в екстремальних умовах перебувало від 50 до 70% підприємств, у зоні відносно нормальних умов від 40 до 30%, у сприятливих умовах − не більш як 10-15% усіх підприємств.

І, нарешті, останній елемент, що входить у структуру простого процесу праці, − суб’єкт праці. Суб’єкт праці − це людина, у ході цілеспрямованої діяльності якої засоби праці застосовуються до певних предметів праці та отримується відповідний продукт праці. Люди, працівники є первинними суб’єктами праці. Вторинними (сукупними) суб’єктами праці, які діють в суспільному процесі праці, є різні людські об’єднання. По-перше, це умовні групи людей − професійні спільності, а, по-друге, це трудові колективи та виробничі організації − реально існуючі об’єднання людей, у межах яких кожна людина, як правило, здійснює трудову діяльність.

У соціологічних дослідженнях предмет, засоби та продукт праці виступають як фактори, що визначають зміст праці окремих людей, зайнятих у суспільному трудовому процесі. Суспільний же трудовий процес завжди характеризується певним поділом праці. Розрізняють природний поділ праці, який виникає на чисто фізіологічній основі внаслідок вікових і статевих відмінностей людей; технічний (технологічний) поділ праці здійснюється в межах певної виробничої групи; суспільний поділ праці, який пов’язаний із розподілом праці на окремі сфери. Індивідуальна праця, тобто праця окремої людини, − це елемент технологічного поділу праці. Зміст індивідуальної праці − у сукупності конкретних операцій, що виконує людина при здійсненні трудових функцій у конкретному процесі праці.

Деякі соціологи пропонують вимірювати зміст праці з допомогою таких показників: типові робочі функції, загальна фізична важкість праці, розумові вимоги, які відносяться до вирішення проблем або прийняття рішень; нервове навантаження (терміновість завдання, необхідність постійної уваги до дрібниць, необхідність швидкої реакції на непередбачені ситуації); змінність роботи; технологічно необхідна комунікація (окремо з робітниками, з ІТП і з керівниками); можлива особиста комунікація тощо. Як можна побачити, зміст праці включає як техніко-організаційний компонент, так і соціально-економічний. Перший пов’язаний з якісною та кількісною визначеністю трудових функцій, обумовлених рівнем розвитку техніки, предметом праці, майстерністю працівника тощо. Другий відображає, передусім, характерні риси суспільних відносин, усередині яких здійснюється трудовий процес. Існує до сотні індикаторів, які використовуються в емпіричних дослідженнях для опису змісту праці і в першому, і в другому аспектах.

Може здатватися, що дослідження змісту праці − чисто академічна (теоретична) проблема. У дійсності йдеться про дуже важливу прикладну проблему. Вивчення сукупності операцій і трудових функцій працівника лежить в основі практики професійного відбору. Для того, щоб знайти відповідних працівників для виконання тієї чи іншої роботи, керівництво мусить знати детально, які завдання будуть виконуватися, які знання та кваліфікація будуть для цього потрібні. Із багатьох кандидатів на певне робоче місце відбирається лише один, який найбільше підходить для виконання даної роботи.

Існує кілька методів аналізу змісту праці, по-перше, це спостереження за працівником, формальне визначення і реєстрація всіх завдань і дій, що він виконує. По-друге, це збирання потрібної інформації за допомогою співбесід із працівником або його безпосереднім керівником. По-третє, опитування працівника за допомогою спеціальної анкети, у якій називаються показники змісту праці та пропонується певна шкала оцінок. Усі три методи оцінки параметрів праці застосовуються як у нашій країні, так і за кордоном.

Зміст праці і, насамперед, його соціально-економічна сторона, залежать від характеру праці. Характер праці − це, як відзначає югославський соціолог Д.Маркович, зв’язки та відношення, які відбивають ступінь розвитку суспільної природи праці і те, як ця остання проявляється − безпосередньо чи опосередковано. На його думку, основними відносинами та зв’язками, що виражають характер праці, можуть бути: ставлення працівника до засобів виробництва, зв’язок між працею індивіда та працею суспільства, зв’язок між метою, заради якої здійснюється праця окремих людей, та метою суспільного виробництва. У цьому зв’язку основним фактором, що визначає характер праці в конкретному суспільстві, можуть бути лише пануючі в ньому соціально-економічні відносини (форми власності), їх розвиток і зміни в них призводять до змін у характері праці.