Тема 2

Фінансова система

43

правильним трактуванням цієї економічної категорії. Держкредитні відносини - це відносини, в яких держава виступає як позичальник, кредитор або гарант. Зазвичай, частина відносин, при яких держава виступає як позичальник, привалює і складає близько 80% усіх держкредитних відносин. Тому у більш вузькому розумінні державний кредит визначають як сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником, а суб'єкти господарювання чи фізичні особи - кредиторами держави внаслідок купівлі її цінних паперів.

Позики уряду надаються НБУ з метою поточного покриття дефіциту державного бюджету.

У розвинених економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівнів субсидуються із державного бюджету, і через це сальдо їх бюджетів дуже рідко буває від'ємним. Від'ємним, як правило, є сальдо державного бюджету, який збалансовується переважно за рахунок позички грошей у приватного сектора, населення або інших іноземних держав.

Величина державного боргу, який виникає в процесі запозичення коштів державою, свідчить про раціональність й ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

вэ= Страхування являє собою специфічну ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування й використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, що деякими авторами трактується як належність даної групи фінансових відносин до мікрорівня. Але необхідно враховувати й те, що фонди грошових коштів, які створюються страховими компаніями, відображають перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування, що здійснюється на нееквівалентних засадах, а отже мають ознаки належності до макроекономічного рівня. Страхові фонди можуть також створюватися і державними страховими компаніями, що однозначно доводить їх належність до сфери державних фінансів.

Крім того, на засадах ймовірності настання певних подій, формуються страхові й резервні фонди держави. Страхові та резервні фонди відіграють специфічну роль у фінансовій системі. Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких - покриття втрат, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

вж Фінанси державних підприємств включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності. Вони регламентуються державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

У цілому державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Оскільки вони за своїм змістом є основною сферою перерозподілу ВВП, а всі суб'єкти розподільчих відносин зацікавлені в оптимальності даного перерозподілу, то тим самим (свідомо чи не цілком свідомо) сприяють ефективності функціонування державних фінансів. Таким чином, сфера державних фінансів є надзвичайно важливою в системі фінансових відносин держави, підлягає значному впливу сторонніх факторів, а тому спрогнозувати майбутні тенденції її розвитку є надзвичайно важким завданням для науковців-економістів.

© Фінанси суб'єктів господарювання

• Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси недержавного сектора економіки, тобто фінанси суб'єктів господарювання. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту -основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер, а також фінанси домогосподарств.

еж Фінанси підприємств матеріального виробництва відображають рух грошових потоків окремих підприємств. Загалом, фінанси підприємств - це особливі економічні відносини, які виникають між: державою і підприємствами, а також: між підприємствами та працівниками у процесі утворення і використання доходів та нагромаджень шляхом утворення та використання децентралізованих грошових фондів. Специфіка фінансів суб'єктів господарювання полягає в тому, що вони обслуговують процес первинного розподілу вартості ВВП. Фінанси на цьому рівні - це

44

Тема 2

Фінансова система

45

застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального доходу суб'єкта господарювання або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу, тобто одержання максимальних прибутків за мінімального ризику.

Оскільки підприємства мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не підлягає поділу на окремі ланки. Існують деякі особливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою суб'єктів господарювання, однак вони є не настільки суттєвими, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки фінансової системи. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але фактично не можуть змінити їх сутності. Отже, фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств і виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, що є об'єктом фінансових відносин. Сферу розподілу й обміну, яка характеризує фінанси суб'єктів господарювання, поділяють на внутрішні та зовнішні підприємницькі відносини. Так, за допомогою внутрішніх відносин можливо охарактеризувати грошові потоки на підприємстві, а також детально відобразити процеси формування, розподілу й перерозподілу доходів досліджуваного суб'єкта господарювання. Натомість виділені зовнішні відносини характеризують зв'язки з іншими сферами та ланками фінансової системи, і їх поділяють на вхідні та вихідні грошові потоки.

В цілому діяльність суб'єктів господарювання значною мірою залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, що, в свою чергу, визначається обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через систему зовнішніх фінансових відносин. У даному ракурсі необхідно чітко розрізняти господарську та фінансову діяльності, метою кожної з яких, відповідно, є:

■=> виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг;

О отримання прибутку.

Зокрема, говорячи про власне фінансову діяльність підприємств, необхідно вказати, що регулювання її здійснюється:

• законодавчо в частині взаємовідносин з державою,

• на підставі угод з іншими суб'єктами, в основі яких пежать інтереси конкретного підприємства,

• статутними документами суб'єкта господарювання.

Як вже зазначалося раніше, всі види суспільного виробництва, які застосовуються суб'єктами господарювання, можна поділити на дві сфери: ■ • ■ - ' •

Ч> сферу матеріального виробництва, в якій власне і відбувається процес виробництва товарів, тут створюється понад 90% ВВП. І саме через це фінанси сфери матеріального виробництва становлять основу фінансової системи країни;

Ч> сферу нематеріального виробництва, яка займається наданням послуг (мова іде про організації, заклади та установи невиробничої сфери).

Також розрізняють фінанси підприємств, які здійснюють комерційну та некомерційну діяльність.

На відміну від суб'єктів сфери матеріального виробництва, суб'єкти невиробничої сфери утримуються за рахунок видатків із бюджету, коштів позабюджетних недержавних фондів, а також страхових фондів у частині виплат із них у формі страхових сум і страхового відшкодування. Існують деякі особливості в організації фінансових установ й організацій невиробничої сфери, які являють собою неринковий сектор економіки. Це різного роду управлінські та оборонні заклади. До останнього часу вони знаходилися на бюджетному фінансуванні, але були переведені на нові умови господарювання, почали надавати платні послуги, і тому розширився склад їх фінансових ресурсів. Є установи державного управління, які надають послуги суспільству в цілому, тому вони мають єдине джерело фінансування - бюджетні кошти. Також існують установи соціально-культурної сфери, що мають різні джерела фінансування, основним з яких є бюджетні кошти, які виділяються вищезазначеним установам епізодично у вигляді цільових дотацій. Іншими джерелами фінансування є кошти, одержані в ході їх діяльності, виручка від здачі в оренду приміщень, різні добровільні внески тощо. Всі ці грошові кошти становлять фонд фінансових ресурсів установи і використовуються на виплату заробітної плати, здійснення матеріальних і прирівняних до них витрат на розрахунки, навіть на створення фондів економічного стимулювання. Залишки не використаних за рік надходжень до бюджету не вилучаються, а залишаються в розпорядженні установ. Всі ці установи мають право користуватися банківським кредитом. Потім він погашається за рахунок коштів фонду виробничого і соціального розвитку.

Додатково слід наголосити на основних відмінностях фінансів суб'єктів господарювання (корпорацій) від державних фінансів, які полягають у наступному:

+ різні джерела доходів (доходи корпорацій формуються за рахунок і внаслідок виробничої чи комерційної діяльності, а доходи держави - за рахунок податків, зборів, платежів, державних позик та емісії);

46