4. Гальмівні пристрої.

Незалежно від конструкції, усі гальмівні пристрої призначені для швидкої зупинку машин, рухомих частин виробничого обладнання, утримання машин на схилах, вантажів у піднятому положенні та ін. На безпечну експлуатацію зазначених технічних засобів, обладнаних різними гальмами, значно впливає час спрацювання системи гальмування.

Період часу з моменту виявлення небезпеки і до повної зупинки машини t (обладнання) можна зобразити у вигляді складових частин

t₁ – час одержання інформації про небезпеку і реакція оператора, с;

t₂ – час затримки сигналу в окремих ланках системи гальмування. С;

t₃ – час гальмування до повної зупинки машини (пристрою), с.

Час реакція оператора залежить від індивідуальних особливостей, віку, професійного рівня тощо і становить від 0.4 до 1,2 с. При розрахунках для водіїв автомобільного транспорту приймають – 0,8 с.

Час спрацювання гальмівного привода залежить від доскональності конструкції і виду гальм. Наприклад, для автомобільних гальм з гідравлічним приводом цей час становить 0,15 – 0,25 с, для гальм із пневматичним – 0,4 – 0,8 с.

Час гальмування залежить також від багатьох факторів (конструкції гальм, їх стану, стану дороги тощо), його приймають для сухих доріг 1,1 – 2 с. Ці показники для гальмівних систем інших машин та обладнання мають дещо інші значення.

Ефективність гальмування мобільних машин визначають за довжиною шляху, який пройде машина з моменту виявлення небезпеки до повної зупинки. Спрощено такий шлях можна визначити за формулою:

де S – шлях гальмування, м;

v₀ – швидкість руху машини на початку гальмування, км/год;

f_е – коефіцієнт експлуатаційних умов гальмування;

f – коефіцієнт зчеплення шин з покриттям дороги (ґрунту).

Якщо транспортний агрегат складається з двох складових частин (автомобіль і причеп без гальм), то шлях гальмування значно зросте при тих же значеннях швидкості руху:

де G_а – маса автомобіля, кг;

G_п – маса причепа, кг.

Цю формулу можна застосовувати для визначення шляху гальмування і для тракторного транспортного агрегату. Що складається з трактора (колісного) і причепа без гальм.

5. Засоби індивідуального захисту.

Засіб індивідуального захисту (ЗІЗ) – це засіб захисту, що надягається на тіло працівника або його частину, або використовується під час праці.

ЗІЗ поділяються на: засоби захисту органів дихання, спецодяг, спецвзуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та ін.

Захист органів дихання здійснюється за допомогою протигазів та респіра­торів. За принципом дії протигази поділяються на фільтрувальні та ізолювальні. Працювати у фільтрувальному протигазі більше 3 годин протягом робочого дня не допускається.

Респіратор – полегшений засіб захисту органів дихання від шкідливих газів, парів, аерозолів, пилу.

До спецодягу належать: костюми, куртки, комбінезони, халати, плащі, фартухи тощо. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-80 спеціальний одяг залежно від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які мають наступні позначення: М – для захисту від механічних пошкоджень; З – від загальних виробничих забруднень; Т – від підвищеної чи пониженої температури; Р - від радіоактивних речовин; 3 – від електричного струму, електричних і електромагнітних полів; П – від пилу; Я – від токсичних речовин; В – від води; К – від розчинів кислот; Щ – від лугів; О – від органічних розчинників; Н – від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б – від шкідливих біологічних чинників.

Спеціальне взуття класифікується в залежності від захисних властивостей аналогічного спецодягу. До спецвзуття належать: чоботи, півчоботи, черевики, півчеревики, валянки, бахіли, калоші, боти і т. п.

Засоби захисту рук – це різні види рукавиць та рукавичок, які використовуються для захисту від механічних впливів, підвищених та знижених температур, кислот і лугів, нафти і нафтопродуктів, вібрації, електричної напруги (діелектричні).

Засоби захисту голови запобігають травмуванню голови при виконанні монтажних, будівельних, навантажувально-розвантажувальних робіт, при видобутку корисних копалин.

До засобів захисту обличчя належать ручні, наголовні та універсальні щитки.

Для захисту очей від твердих часточок, бризок кислот, лугів та інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби індивідуального захисту, як окуляри.

До засобів захисту органів слуху належать протишумові вкладки, навушники, шумозаглушувальні шоломи.