2. Необхідність модернізації застарілої моделі соціального страхування у зв’язку з переходом на новий етап розвитку економіки.

Діюча у країні модель соціального страхування застаріла, оскільки основана на концепції соціальної політики, яка застосовувалась до економіки і соціально-демографічних умов Європи кінця ХІХ віку, коли зростання населення і активна міграція дешевої робочої сили з сіл до міст без проблем забезпечувала потреби індустріалізації в достатньому об’ємі. Така система склалася як наслідок низької вартості трудових ресурсів, яка відповідала невисоким професійно-кваліфікаційним вимогам роботодавців в силу функціональної простоти виробничих операцій конвеєрно-поточного виробництва того часу. Ця модель була спрямована в першу чергу на соціальну підтримку працівників і їх родин, схильних в силу низької кваліфікації і поганої професійної підготовки до високого ризику бідності у випадку непрацездатності з виробничих причин. Система соціально страхування у пріоритетному порядку обслуговувала економічні і індустріальні інтереси єдиного роботодавця – держави – наймателя – промисловості – виробничих мас – робітників, „робочого класу”.

Основний принцип цієї системи полягає в тому, що ризик пов’язаний з необхідністю надання відшкодування по нещасному випадку на виробництві, несе страхувальник, тобто держава. Компенсація надається по факту трудового каліцтва, виробничої травми постраждалого працівника, а не з причини наявності винного. Така схема призводить до відсутності економічної зацікавленості сторін соціально-виробничих відносин до проведення профілактичних заходів, спрямованих на покращення умов праці, охорони здоров’я і соціальний захист робітників.

Між тим за роки індустріального розвитку Радянського Союзу (України) ситуація суттєво змінилася, основою трудових ресурсів індустріально розвинутої економіки є промислово-виробничий персонал, професійно-кваліфікаційні вимоги до якого зростають і зв’язку з необхідністю забезпечення подальшого економічного розвитку і переходу країни на новий, постіндустріальний рівень. У ході соціально-економічних реформ і приватизації сформувався новий клас роботодавців. Усе це обумовлює нові вимоги до якості робочого місця і умов праці, оскільки відновлення вибуття робочої сили з причини виробничого травматизму і захворюваності обходиться все дорожче. Економічні втрати від відсутності захворілого робітника на робочому місці у масштабах країни рахуються мільярдами гривень.

У цьому ж контексті слід також оцінювати перспективи вступу до ВТО, а саме, наскільки готовий український бізнес конкурувати з умов праці і якості робочих місць із закордонними корпораціями. Теперішній стан умов праці і здоров’я працівників українських підприємств є серйозною перешкодою конкурентоспроможності, примушуючи український бізнес займати ті мало привабливі сегменти, де конкурентна перевага може бути забезпечена за рахунок експлуатації робочої сили на травмонебезпечних і шкідливих виробництвах. При цьому така перевага є тимчасовою і неусталеною, оскільки вступ країни до ВТО пов’язаний з обов’язковим приведенням норм і стандартів у відповідність з міжнародними правилами менеджменту і безпеки праці. Це визначає, що українські підприємства, які не встигнуть підготуватися, можуть бути остаточно витіснені закордонними конкурентами з національного ринку. У зв’язку з цим виникає реальна загроза того, що багато життєво важливих секторів національної економіки будуть фактично контролюватися підприємствами, головні офіси яких знаходяться у США, Європи і Японії.

Стан охорони праці на більшості підприємств, кількість робочих місць зі шкідливими і небезпечними умовами праці об’єктивно складають ситуацію, коли з ростом промислового виробництва будуть відповідно зростати показники виробничого травматизму і кількості нещасних випадків на виробництві. Ситуація погіршується тим, що колись єдина система державного управління охороною праці, яка досить ефективно працювала за радянські часи, зараз являє собою лише окремі безсистемні фрагменти, що залишилися на тих підприємствах, які зберегли колишню систему охорони праці, оскільки за роки ліберізації економіки і зміни структури власності нової ефективно працюючої системи не створено. Є лише окремі зразки міжнародних стандартів охорони праці і управління професійними ризиками, анклавно створених сучасним менеджментом у рамках корпоративної соціальної відповідності на деяких провідних підприємствах країни, які орієнтовані на всесвітній рівень ведення бізнесу. Цей досвід потребує систематизації і широкого впровадження.