3. Зв’язок змін структури зайнятості з показниками виробничого травматизму і професійної захворюваності.

У 90-і роки в наслідок інституційних реформ принципово змінилася структура зайнятості населення, що обумовило суттєвий вплив на зниження показників захворюваності і травматизму на виробництві. За період 1990 – 2001 р.р. більш ніж у 2 рази збільшилася частка зайнятих у сфері управління, фінансів. Кредиту і страхування (з 2,7 % до 5,7 %), почти у 2 рази – в оптовій і роздрібній торгівлі та громадському харчуванні (з 7,8 % до 15,4 %). Між секторальний перетік стався в основному за рахунок зниження частки зайнятих у промисловості (з 30,3 % до 22,7 %) і будівництві (з 12,0 % до 7,8 %), тобто за рахунок тих видів економічної діяльності, в яких ризики професійної захворюваності, виробничого травматизму і нещасних випадків зі смертельними наслідками традиційно високі. Ці ж галузі – промисловість і будівництво – характеризуються найбільшою питомою вагою робітників, які зайняті в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам – 25,2 % і 11,9 % відповідно, причому показники ці зростають щорічно, що відповідним чином супроводжує зростання промислового виробництва і інтенсифікацію праці в цих секторах.

З 2000 року продовжується зниження чисельності зайнятих у сільському господарстві та переробних виробництвах з одночасним зростанням зайнятості у торгівлі, готельному, ресторанному бізнесі і фінансах. Саме з цих причин за останні п’ять років, якщо брати усю економіку в цілому, сталося зниження показників виробничого травматизму: коефіцієнт частоти виробничого травматизму знизився на 38 %, у тому числі зі смертельними наслідками – на 17,3 %. Зниження виробничого травматизму в цілому по країні з втратою працездатності на один робочий день і більше на 46,3 %.

Тут необхідно прийняти на увагу, що зростання зайнятості у сфері торгівлі та послуг у більшості відбувається за рахунок суб’єктів малого підприємництва. У той же час організація охорони праці на малих підприємствах відрізняється особливо низьким рівнем, про що свідчать дані виробничих спостережень. На більшості малих підприємств відсутні служби охорони праці і спеціалісти з охорони праці, не ведеться робота з атестації робочих місць, не виділяються кошти на забезпечення робітників засобами індивідуального захисту, не проводяться періодичні медичні огляди, санаторно-курортне оздоровлення працівників. З 2000 року практично жодне мале підприємство не скористалося правом фінансування попереджувальних заходів за рахунок страхових внесків на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які реалізуються за дозволом Фонду.

4. Проблема системи управління охороною праці.

Одна з серйозних проблем в том, що діюча у теперішній час система управління охороною праці побудована на принципах реагування на страхові випадки, а не на принципах їх профілактики. Аналіз впливу неблагоприємних виробничих факторів на здоров’я працівників на підприємствах практично не проводиться, фіксуються лише наслідки, які призвели до нещасного випадку, а не причини їх виникнення. Основна увага приділяється не попередженню випадків пошкодження здоров’я працівників, а компенсаційні заходи при настанні нещасних випадків. Пріоритетність компенсаційних заходів з відшкодування шкоди постраждалим на виробництві в супереч превентивним заходам є причиною ситуації, коли забезпечення профілактичних і захисних заходів з охорони праці відбувається за залишковим принципом. Відсутність механізмів правового захисту здоров’я працівників на виробництві та ефективних заходів контролю і нагляду призвело не тільки до посилення тенденції замовчення інформації про неблагопрємні умови праці і ризик пошкодження здоров’я, але і до допуску працівників до професійної діяльності без урахування, а іноді і всупереч медичним показанням.

Ігнорування роботодавцями вимог охорони праці у більшості пов’язано з декларативним характером більшості норм трудового права. Так, законодавством України встановлені права працівників на безпечні умови праці і обов’язок роботодавця їх забезпечити, а також передбачена дисциплінарна, цивільно-правова, адміністративна і карна відповідальність роботодавця за порушення вимог охорони праці. Разом з цим, адміністративний ресурс контролю і нагляду за виконанням згаданих норм трудового права фактично вичерпано: чисельність держаних інспекторів з охорони праці дозволяє забезпечити проведення планових профілактичних заходів з попередження страхових випадків у розрахунку на організацію не частіше, ніж один раз у 32 роки. При цьому, навіть на це, у результаті перевірок виявляється біля 500 тис. правопорушень у сфері охорони праці.

Ще одним системним викликом є неспроможність діючої організації охорони праці до функціонування в умовах нової економіки. Більшістю це пов’язано з тим, що система управління охороною праці закінчила своє організаційне оформлення в основному у 70-і роки минулого віку і, відповідно, була пристосована до умов функціонування великих промислових підприємств індустріальної епохи. Уся нормативно-правова база і схеми управління охороною праці, включаючи проведення атестації робочих місць з умов праці, рекомендації з планування заходів з охорони праці, системи акредитації і сертифікації, порядок навчання з охорони праці основані на стандартах безпеки праці, що прийняті 20 – 30 років тому і абсолютно не адаптовані до специфіки малих і середніх підприємств, а також організації сфери послуг. Застаріла і сервісна інфраструктура робіт з охорони праці.

Необхідно суттєво модернізувати організацію управління охороною праці, зробити її простою, ясною і зрозумілою для застосування усіма без виключення роботодавцями і робітниками, адаптувати для сучасних умов ведення бізнесу і нових потреб розвитку економіки, привести норми і стандарти в області безпеки і охорони праці до відповідності з міжнародними вимогами.