5. Проблеми системи соціального страхування.

Відсутність у роботодавців мотивації з поліпшення умов праці обумовлено і тими обставинами, що основний тягар відшкодування шкоди здоров’ю працівників при настанні страхового випадку як колись лежить на державі, в той час як ризики виробничого травматизму, яким підлягають працівники, контролюється роботодавцем і відповідно повинні знаходитися у сфері їх прямої відповідальності.

Щорічні витрати роботодавців на встановлені законодавством компенсації працівникам за роботу у шкідливих чи небезпечних умовах праці і витрати на засоби індивідуального захисту складають більше 20 млрд. грн. Щорічні страхові виплати Фонду соціального страхування України з виплати тимчасової непрацездатності працюючих, реабілітації постраждалих і попереджувальні заходи зі скорочення виробничого травматизму і професійних захворювань працівників становить 10 млрд. грн. При цьому система встановлення страхових тарифів для конкретних підприємств побудована на основі їх причетності до визначених видів економічної діяльності, а не на реальних показниках професійних ризиків пошкодження здоров’я працівників. Таким чином, практика надбавок і знижок до страхових тарифів („бонс–малюс”), яка широко застосовується у всесвітній практиці, коли фактичні показники кожного окремого підприємства співставляються з показниками інших підприємств тієї ж категорії ризику, в Україні практично не працює, так як діє по відношенню до обмеженого кола страхувателів і не сприяє посиленню зацікавленості більшості роботодавців в активізації роботи з поліпшення умов і охорони праці.

Виплати Пенсійного Фонду України у зв’язку з достроковим виходом на пенсію за віком на пільгових підставах за роботу у шкідливих чи небезпечних умовах праці становлять більше 3,5 млрд. грн. на рік, а витрати на надання пенсій з інвалідності внаслідок виробничого каліцтва і профзахворювань – більше 2,2 млрд. грн. на рік. Встановлення дострокової (пільгової) пенсії виконується на основі багато чисельних списків і переліків виробництв, робіт, професій, посад і категорій працюючих. Використання зазначених списків не тільки порушує норми КЗпроП України про заборону дискримінації працюючих, пов’язану з їх належністю до визначеної посади чи професії, але і сприяє закріпленню робочої сили на дільницях з неблагоприємними умовами праці.

Формування бюджетів Фонду соціального страхування України і Пенсійного Фонду України відбувається за рахунок внесків підприємств, які стали, за суттю, обов’язковим податком. У зв’язку з цим коло суб’єктів. Які несуть відповідальність зі страхування, не співпадає з колом осіб, що піддаються ризику, тобто самих суб’єктів страхування. Зазначені проблеми підривають мотивацію не тільки роботодавців до покращення умов праці, а і самих робітників до особистої участі у підвищенні безпеки своєї праці.

Назріла необхідність перегляду підходів до визначення переліку попереджувальних заходів, які фінансують з коштів Фонду, з урахуванням профілактичної спрямованості заходів, що проводяться, і збільшення їх фінансування. Діючі правила не дозволяють страхувальникам фінансувати за рахунок коштів страхувальника проведення заходів, які сприяють зниженню травматизму і захворюваності, найбільш характерних в основних видах економічної діяльності.

В цілому модель обов’язкового соціального страхування і управління системою охорони праці, яка склалася в епоху індустріалізації країни, не відповідають сучасним вимогам розвитку економіки і перспективним завданням переходу на новий тип виробництва і диверсифікації.