9. Релігія давніх германців.(роман тютенко)

Тривалий час у давніх германців домінував культ богів-покровителів та святинь племені (найчастіше священних дібров). Існував і загально германський пантеон великих богів, образи яких містили в собі різні за природою еле­менти. Найбільш шанованим був південно- германський бог Водан (відповідає північно-германському Одину).Водан — бог бурі, він і бог померлих, володар потойбічного царст­ва, хранитель душ. Можливо, в епоху воєнної демократії та постійних міжплемінних війн Водан (Один) був провідним у сонмі богів. Північно-германський Один царствує у світлій Валгаллі; войовничі діви-валькирії приводять до нього душі хоробрих воїнів, полеглих у бою. Він — голо­вний бог, бог-воїн, мудрий чарівник, знавець священно-магічних рун.

Одна дружина Водана, це Фрея (Фрігг), що вважалася поровителькою шлюбу і сім’ї. Інша – Нерта – богиня землі, миру і плодючості, котра подорожує на золотій колісниці в надземному просторі. Від шлюбу з Нертою народився рудобородий Донар – бог грому, землеробства і плодючості, який володіє молотом. Його брат Тіу (Тау, Ціу) – навпаки ж озброєний мечем і є богом війни, котрий у римських авторів фігурує під іменами Юпітера і Марса. Третій із братів – Фро (Фреєр) – бог сонця і радості, лікує хвороби, він їздить по небу і землі на золотому кабані, нагороджуючи усіх світлом і радістю. Розумний і красномовний Бальдер, наймолодший, дав людству закон і правосуддя, за що був убитий злим богом Локі. Найпрекрасніша із богинь – Хольда живе під водою. Зла Хель – цариця підземного світу, оберігає пекло.

Основним джерелом давньо-германської міфології є Едда — книга міфів та легенд про динаміку світу. Едда — назва двох пам'яток літератури у народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції. Старша Едда — збірка міфологічних і героїчних пісень VII —XIII ст. Молодша Едда — своєрідний підручник теорії поезії давньо-ісландських поетів-співців скальдів.

Особлива роль у давніх германців відведена жертво­принесенням і ворожбі. Жертвопринесення були особли­во жорстокими: жертвували військовополоненими. У міжусобних війнах ворогуючі племена іноді заздалегідь прирікали одне одного на жертву божествам, і тоді пере­можена сторона підлягала цілковитому знищенню. Свя­тилищ та храмових споруд германці не мали — місцем культу були священні діброви, де знаходилися жертовни­ки. Не було зображень богів, окрім грубих обрубків дере­ва, що служили ідолами.

10. Боротьба германців проти Римської імперії у і-іv ст.(саша дюба)

Перші спроби германських племен проникнути на територію Римської імперії і оселитись тут були успішно відбиті. У 113-101 рр. до н.е. натовпи кімврів і тевтонів були розгромлені полководцем Марієм. Спроба свевів оселитись у Східній Галлії була відбита у 55 р. до н.е. Юлієм Цезарем, який і сам ходив за Рейн. За Тіберія римляни поширили свою владу аж до Ельби і немало германських племен виявилися в залежності від них. Адже вже на початку нової ери повстали германські племена на чолі з вождем херусків Армінієм.

Римляни вислали назустріч легіони під командуванням Вара, але в 9 р. н.е. вони були розбиті у Тевтобурзькому лісі, що й стало кінцем римського панування за Рейном. Після цього Рим міг лише оборонятись. Від верхів`їв Рейну до верхньої течії Дунаю був збудований оборонний вал, що допоміг імперії стримувати натиск германців. Окрім цього римляни прагнули привабити на службу одні племена в боротьбі проти інших. Пожвавилась і торгівля з варварами, центрами якої стали Кельн, Трір, Аугсбург, Регенсбург, Відень.

В 165-180 рр. вибухнула Маркоманська війна, в ході якої величезні сили германських племен маркоманів, квадів, вандалів, германдурів перейшли римський вал і дійшли до Північної Італії. Імператор Марк Аврелій завдав поразки варварам і навіть підкорив деякі племена, але надалі імперія вже не могла тримати германців на безпечній відстані від себе. Вона змушена була дозволити їм селитись на кордонах в якості федератів . Римські землевласники охоче приймали поселенців-варварів на землі, що не оброблялись через брак рабів.

Наближення германців до римлян помітно вплинуло на їх господарство і суспільний лад. Германці запозичили культуру землеробства, у них з`явились садівництво й виноградарство.

Відповідно зросли майнові нерівності і розшарування родової общини. Зворотній вплив справили германці й на імперію. В ній зросла кількість вільного землеробського населення.

Зросло число германських загонів у римській армії, а германські воєначальники почали впливати на політичне життя, скидаючи та підносячи на трон імператорів.

Романізація варварів і варваризація Риму проходили одночасно і наближали завоювання останнього германцями.

На нових територіях у германців відбувались становлення нових племенних союзів, що стали основою етнічних спільностей із своєю політичною організацією - алемани, франки, сакси, тюрінги, бавари.

В 50-х рр. III ст., скориставшись хвилюваннями в імперії, германці проникли на її територію відразу на кількох ділянках. Алемани і франки вторглися в Галлію, а потім і в Іспанію, на північних Балканах з`явилися готи, звідки вони здійснювали набіги на внутрішні райони півострова та піратські наскоки на його узбережжя. Римлянам вдалося відтіснити франків та алеманів за Рейн, а готів за Дунай, але це сусідство було неспокійним і римляни змушені були евакуювати свої легіони і цивільне населення з Дакії. На кілька десятиліть кордони стабілізувались, хоча періодичні вторгнення германців тривали.

Сусідство германців з Римом одним з наслідків мало проникнення в їх середовище християнства. Воно більше відповідало змінам в суспільстві, ніж старе язичництво. В середині Ш ст. християнство у вигляді аріанства, що мало тоді поширення, розповсюдилось серед західних готів, чому немало сприяла місіонерська діяльність готського єпископа Ульфіли.

Він, застосувавши латинський алфавіт, переклав на готську мову Біблію і проповідував християнське вчення серед германців. Інші германські племена теж сприяли його у формі аріанства. Згодом ці релігійні відмінності між Римом і германцями набули ролі релігійного обгрунтування боротьби. Сама ж християнизація сприяла культурному і соціальному розвиткові германців.

Історія стосунків Риму з германцями тривала і напружена. На середину IV ст. тиск варварів на Рим заставив останнього поступитися певним територіям. Крім того це сусідство сприяло руйнуванню рабовласницьких відносин. Одночасно запозичення германців у римлян робило їх не лише більш вправними у господарському житті, але й руйнували родову общину, що вже вичерпала себе. Подальші зіткнення з германцями ставали для Римської імперії все більш небезпечними