17.Королівство вандалів.(маша тишківська)

Від 427 року королем вандалів був Гейзерік (Genseric, Gaiseric), звідний брат Гундеріка. Він почав будівництво флоту і висадився в 429 році в Північній Африці з близько 80 тисячами послідовників (за іншими даними усіх вандалів з союзниками було значно менше навіть враховуючи жінок та дітей). Від Гібралтарської протоки вандали просунулись на схід до Карфагена. Було укладено мир між вандалами і римлянами. В 435 році, римляни надали їм землі в Північній Африці. Але мир був розірваний Гейзеріком, який в 439 році зробив Карфаген його столицею. Вандали узяли і пограбували місто без битви, захопивши його коли більшість мешканців були на іподромі. Гейзерік, захопивши з часом Сицілію, Корсику, Сардинію і Балеарські острови, перетворив своє королівство у велику державу.

Протягом наступних тридцяти п'яти років, з великим флотом Гейзерік грабував побережжя Східної і Західної Імперій. Після смерті Аттилиримляни нарешті змогли зайнятися вандалами, які контролювали одні з найбагатших провінцій імперії. Дипломатичні стосунки між двома сторонами перервалися, а в 455 році вандали захопили Рим і грабували місто протягом двох тижнів починаючи 2 червня. Вони покинули Рим з незліченими цінностями, зокрема зі здобиччю з Єрусалимського Храму, що її привіз до Риму Тит (лат. Titus), і з імператрицею Лікінією Євдоксією (Licinia Eudoxia) та її дочками Євдокією (лат. Eudocia) і Плакідією (лат. Placidia) як заручницями. Стверджують, що імператриця Євдоксія просила короля Гейзеріка звільнити її від ненависного шлюбу з імператором Петронієм Максимом (лат. Petronius Maximus), вбивцем її чоловіка Валентиніана III (лат. Valentinian III).

Літописець Проспер Аквітанський повідомляє, що 2 червня 455 року, римський папа Лев I зустрічався з Гейзеріком і благав його утриматися від вбивств та підпалів, а вдовольнитися грабежем.

З 462 р., королівство вандалів включало Північну Африку і острови Середземного моря, зокрема Сицилію, Сардинію, Корсику і Балеарські острови. Проте, подібно до інших германських королівств на римському ґрунті, африканське королівство вандалів скоро почало занепадати.

У 468 воандали знищили величезний флот, надісланий проти них Візантією. У відповідь вандали пробували вторгнутися до Пелопоннесу, але були відбиті з важкими втратами. У відплату, вандали узяли 500 заручників на острові Закинтос (Zakynthos) і порубали їх на шматки на шляху до Карфагену.

Гейзерік був однією з найбільш могутніх осіб часу Великого переселення народів. Він помер в глибокій старості 25 січня 477. Згідно з проголошеним ним законом спадкування - не син, а найстаріший чоловік королівського дому мав успадкувати корону (закон старшинства). Гейзеріка успадкував його нездібний син Гунерік (Hunerich, 477–484), який спершу захищав католиків^[1], унаслідок побоювання Константинополя. Але від 482 року царювання Гунерік відоме здебільшого його релігійними переслідуваннями маніхейців і католиків в найжахливішій формі.

Гунтамунд (Gunthamund 484–496), його двоюрідний брат і наступник, намагався помиритися з католиками. Починаючи зі смерті Гейзеріка влада вандалів втрачала силу і Гунтамунд втратив значну частину Сицилії, яку захопили остроготи, а також змушений був боротися з усезростаючим натиском корінних берберських племен.

Хоча Трасамунд (Thrasamund 496–523) унаслідок свого релігійного фанатизму був ворожий до католиків, він обмежувався безкровними переслідуваннями.

Хілдерік (Hilderich, 523–530) був найтолерантнішим королем вандалів у ставленні до католицької церкви. Він надав католикам релігійну свободу. Він не цікавився війнами, які залишав на родича Хоамера (Hoamer). Коли Хоамер зазнав поразку від маврів, аріанська фракція в королівському сімействі підняла повстання і зробила його двоюрідного брата Гелімера (Gelimer 530–533) королем. Хілдерік, Хоамер і їх родичі були кинуті у в'язницю. Хілдерік був убитий в 533 році.

Ці події стали приводом для втручання Візантійського імператора Юстиніана І, який оголосив війну вандалам. Армією Східної Імперії командував Велізарій (Belisarius), який почувши, що йбільша частина флоту вандалів придушує повстання в Сардинії, вирішив діяти швидко і висадився на Туніському березі, а потім рушив маршем до Карфагена. У кінці літа 533 року корольГелімер зустрів Белізарія в десяти милях на південь від Карфагена; вандали вигравали коли племінник та брат Гелімера загинули; по тому Гелімер злякався і втік. Велізарій захопив Карфаген.

15 грудня 533 року, Гелімер і Велізарій знов зустрілися в битві під Тікамероном (Ticameron), приблизно в 30 кілометрах від Карфагена. Знову вандали мужньо билися, але були розбиті коли Гелімер дізнався про смерть другого брата. Велізарій захопив Гелімера весною 534 року. Північна Африка знову стала римською провінцією, а вандалів з неї вигнали. Гелімер отримав великі маєтки в Галатії. Йому також пропоновали чин патриція, але він відмовився від нього тому, що не був готовий змінити заради цього свою аріанську віру.