38. Феодальне помістя каролінзької епохи і управління ним.(соломія швець)

Головними доходами Карла Великого були надходження з його помість.Королівський земельний фонд був розкиданий по всій державі і складався з сотень великих і дрібніших володінь. Дуже великими землевласниками за Карла Великого були монастирі. Один з паризьких монастирів , монастир св. Германа , або Сен-Жерменський , мав на початку 9 ст. понад 100 тис. кріпаків. Численні великі помістя були, безперечно , і у світської знаті, хоч до нас не дійшли описи їхніх земель. Головними джерелами для вивчення каролінгського помістя є «Капітулярій» про помістя К.В.і так званий «Поліптик» абата Ірмінона(опис земель кріпаків Сен-Жерменського монастиря в околицях Парижа, що проживали на них.) За цими джерелам ми можемо відновити картину раннього феодального помістя в Зах .Європі . Насамперед ми зустрічаємо в каролінгському помісті типовий для середньовічнього помістя поділ землі на дві частини: на панську –доменіальну і селянську-надільну. Сельнські наділи називалися мансами. Кріпаки свєю працею і за допомогою своєї робочої худоби й реманенту обробляли панську землю. Сільське господарство у франків 8-9 ст. мало значні успіхи. Панівною системою землеробства , як про це свідчать каролінгські джерела , було вже трипілля. Крім хліборобства, у помістях велику увагу приділяли скотарству (зокрема конярству). Джерела згадують про виноградарство, садівництво, городництво, розведення сікарських рослин. Каролінське помістя виступає перед нами з рисами явного натурального господарства. Особливо молочний матеріал , вироблявся в помістях для задоволення потреб королівської сімї і королівського почту. Та, мабуть найцікавіше в каролінгських документах, що характеризує раннє феодальне помістя, це дані про склад самих кріпаків того часу. Селяни-кріпаки виступають у ньому під різними назвами; колонів, літів , рабів. Колонів називають навіть вільними порівняно з літами і рабами. Та воля їх дуже відносна. Фактично вони майже нічим не відрізнялися від невільних . вони так само прикріплені до своїх наділів і так само вони виконують невільні повинності у вигляді нормованої панщини, натуральних обороків і сплати невеликої грошової ренти. Видно, що цей поділ селян на різні групи самих селянських наділів мансів уже в той час був пережитком минулого.

39. Британія у V ст. Боротьба бриттів проти германської експансії.(віка пенюк)

Починаючи з 6 ст. до н.е Британію почали заселяти кельтські племена які переправлялися через Ла-Манш. Новоприбулі змішалися з автохтонним населенням піктів і першою хвилею кельтів – сколоти( озн. Власник , володар) останніх витіснила на пн.. кімври і логри – друга хвиля з Галлії і Сх. Європи. Бритти ( кельти з Пн. Зх. Галлії) – третя хвиля прийшлого населення. Назва бритти закріпилася за всім змішаним населенням , переважно кельтського походження.

До 5 ст. бритти були частиною Римської імперії . у 407 р. відбувався остаточний відхід римлян. Відразу король Ірландії вторгся в область Уельсу та Корнуоллу та забрав багатьох жителів в рабство

Після відходу римських колоністів Британія залишилася виключно у кельтському оточенні. «Кельтське відродження» на поч.. 6 ст повністю витіснило романський вплив. Після відходу римлян кельти були господарями римської Британії протягом півстоліття. Кельтська еліта, перейняла римські методи ведення господарства з використання рабської праці , невдовзі зіткнулися у запеклій міжусобній боротьбі, втягуючи у цю боротьбу германські племена англів, саксів, та ютів. Такі дружини, які поступово залишалися на зимівлю в Британії і стали згодом базою завойовників. Ці племена тривожили Британію з з сучасної данської території. Ранні британські хроніки назвою «сакси» позначали всіх нових поселенців , ворожих до бриттів. Так, гало-римський історик Сідоній Аполінарій (бл.483) у своєму листі від 469 чи 470 звернув увагу на серйозну небезпеку, яка йде від саксів. Завоювання Британії саксами відбулося з середини 5 до кін. 6 ст. У 449 році вождь бриттів Гуортеїрн сам покликав саксів – « людей з довгими ножами», яких сподівався використати як союзників у боротьбі проти скотів.. Деякий час вони дійсно воювали як союзники і жили на о.Танет, а потім просто окупували його. У 477-491р. сакси стали прибувати із сім’ями , захоплювали землі на пд..сх. країни , засновували поселення і вели безперервну боротьбу з бриттами .

Кельтське населення Британії чинило англосаксонським завойовникам впертий опір. Цей опір відбувся у знаменитому епосі про короля Артура та лицарів Круглого Столу, який був популярний у середньовічній літературі. Частина бриттів була знищена , частина переселилася на півострів Арморіка у пн..зх. Галлії, який став називатися Бретань. Кельти зберегли свої « королівства» лише у гірських районах( Уельс, Корнуол, Шотландія) Ранні англійські хроніки « Історія бриттів» Ненія ( кін8- поч.. 9 ст) та «Аннали Камбрії» ( кін 10ст) підтверджують існування кельтського вождя Артура , який очолив опір загарбникам десь під кінець 5 – на поч.. 6 ст. За період 490 – 503 рр. відбулося не менше 12 битв Артура з саксами.

До середини 6 ст. продовжувалося масове переселення германців ыз континенту. Вони намагалися розселятися у місцевостях з найбільш родючими ґрунтами , уникаючи гірських та болотистих , часто використовуючи для своїх поселень залишки римських укріплень. Вони піднімалися на своїх довгих плоскодонних човнах по ріках, вони висаджували десанти , палили, і нищили селища бриттів , громили багаті церкви та монастирі. У 577 р при Баті сакси розгромили бриттів і вийшли на кордони з Уельсом . У 584-592 рр. бритти було остаточно розгромлені в Уілтширі .У 613 році перемога англів при Честері відкрила їм шлях до Ірландського моря . Ці декілька перемог назавжди розділили кельтів Шотландвї , Корнуоллу і Уельсу.