47. Північноіталійські міста-держави в хі ст.(рокса мриглод)

Починаючи з IX ст., переважно в Північній і Середній Італії інтенсивно розвиваються міста. Вони досить швидко багатіли завдяки посередницькій торгівлі між Сходом і Заходом, ремісничому виробництву, кредитно-грошовим операціям. Так, Венеція, Генуя, Піза мали сильний флот та вели жваву торгівлю з країнами Середземномор'я. Деякі міста славшійся окремими ремеслами. Мілан, наприклад, став центром зброярства, у Павії були найкращі кушніри, Лукка була відома виготовленням якісного сукна, Венеція - виробами зі скла.

Спочатку італійські міста перебували під владою сеньйорів, переважно єпископів. На межі XI—XII ст. у містах Північної та Середньої Італії одноосібне правління поступилося незалежним комунам, які очолювала колегія консулів (радників). Вона обиралася, зазвичай, на рік.

Поступово міста-комуни підпорядкували собі сільську округу, перетворивши селянські громади на колективного васала. Наймогутніпіі з них стали міськими республіками зі своїм законодавством та адміністрацією, власним військом. правом карбувати монету, збирати мито тощо. У містах-республіках чітко розрізнялися такі групи населення: феодальна знать (гранди), середні та дрібні феодали (капітани, вальвасебри), торгівці й ремісники (поиолапи), підмайстри та наймані робітники (плебс).ленням якісного сукна, Венеція - виробами зі скла.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в XI—XII ст. визначилися її центри — Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.

http://pidruchniki.ws/15840720/istoriya/istorichne_dzhereloznavstvo_-_kalakura_yas

48. Формування теократичної монархії римських пап в хі ст.(ящак назар)

48. Формування теократичної монархії римських пап в ХІ ст її столицею був Рим. На чолі області стояли папи, що мали світську та духовну владу і своїх васалів. На історію цієї держави вплинула європейська політика пап, які намагалися встановити своє верховенство над монархами Європи. У ХІ-ХІІ ст. папам удалося розширити територію своєї області. У економічному аспекті Папська область відставала від Північної Італії. Сам Рим був гніздом феодалів — тут нараховувалось 200 феодальних замків. У XII ст. римська церква запровадила справжню теократичну монархію з могутньою загальноєвропейською фінансовою базою, судовою системою, розгалуженою бюрократією та витонченою дипломатією. Зеніту своєї могутності папство досягло за Інокентія III (1198-1216 pp.), за правління якого три государі — німецький, французький та англійський були відлучені від церкви, а на їх країни накладено інтердикт. Це значно ускладнило становище всередині цих держав. Інокентій III добився від монархів Західної Європи визнання верховенства папської влади, зміцнив Папську державу. За нього було здійснено реформу канонічного права, а всі папські послання і постанови зібрано в єдиний корпус «Декреталій». Було зроблено кроки для перетворення папської курії в найвищу судову та апеляційну інстанції усього християнського світу. Зростання політичного впливу папства виявилося в організації Хрестових походів. У 1245 р, перший Ліонський собор остаточно встановив порядок обрання пап колегією кардиналів, які знаходилися в цей час у повній ізоляції, «під ключем» («конклав» на італійській) — звідси назва цієї колегії. Своєрідним вододілом в історії папства став понтифікат Боні-фація VIII (1294-1303 pp.). У 1300 р. він уперше організував «ювілей церкви» На його святкування до Риму приїхали десятки тисяч паломників, що дозволило зібрати величезні кошти. Папа інспірував торгівлю індульгенціями в небачених масштабах. Проте нова сила підіймалася назустріч претензіям пап — це централізовані держави, що почали формуватися. Боніфацій зазнав поразки в боротьбі з французьким королем Філіпом IV Красивим. Почався «авіньйонський полон пап», про що вже йшлося више. Яскравим виразом глибокої кризи, у якій опинилося папство, стала «велика схизма» (1370-1417 pp.) — найтриваліший розкол в історії католицької церкви. Одночасно з'явилося два, а потім три папи, які не гребували ніякими засобами в боротьбі за престол Святого Петра. У цю боротьбу була втягнута фактично вся Західна Європа. Лише наприкінці XV ст. папам удалося відновити владу над своєю територією. Папою у 1492 у>. став Олександр VI Борджіа, який разом зі своїм сином Цезарем Борджіа — таким же безпринципним і нечесним, як і його батько, за допомогою зброї та отрути збільшили свій вплив у Середній Італії. У цей час папство фактично відмовилося від теократичних претензій у загальноєвропейському масштабі. Папська держава стала одним з феодальних італійських князівств типу тиранії, глава якого найбільше зайнятий зміцненням своєї держави та власним збагаченням, існування Папської області було однією з перешкод на шляху до об'єднання Італії.