30. Внутрішня політика короля Хлодвіга.(люда свирида)

Хлодвіг I (481-511) проводив і активну внутрішню політику. Однією з його заслуг є хрещення франків.

Під час війни з аламанами (496–497 рр.), опинившись як союзник ріпуарських франків у скрутному становищі під Тольбіаком (м. Цюльпіх поблизу Кельна), Хлодвіг через дружину вперше звернувся до Бога християн зі своєю язичницькою молитвою: “Ісус Христос, – так передає цю молитву Григорій Турський, – Хродехильда [Клотильда] говорить, що ти син Бога живого і даруєш перемоги тим, хто на тебе сподівається: якщо ти даруєш тепер перемогу мені, то я в тебе стану вірити і дозволю себе охрестити в ім’я твоє: бо я волав до своїх богів, але вони мені не надали допомоги”. Аламани програли битву і втратили значну частину своєї території, а з нею і щонайменший вплив серед германських племен.

За свідченням Григорія Турського 25 грудня 496 р. (вважається також, що ця подія могла статися між 498–499 рр.) реймський єпископ Ремігій охрестив Хлодвіга у Реймському соборі, що скульптурно відображено на фасаді цього собору. Наверненню Хлодвіга у християнство прагнули надати якомога більшої урочистості: вулиці міста були прикрашені; церква, де приготували купіль, була обвішана білими завісами і освітлена багатьма запаленими свічками.

Насправді Хлодвігом щонайменше керували релігійні міркування, він мав прагматичні політичні цілі. Було цілком зрозуміло, що міцна влада могла встановитися на романському ґрунті тільки в тому випадку, якщо звитяжна меншина матиме одну віру з більшістю переможених. Цим кроком він здобував як прихильність католицької галло-римської знаті, так і підтримку впливової церковної верхівки в боротьбі з варварськими королями–аріанами. Фактично відтепер опорою його влади з одного боку ставала земельна власність франкської знаті (включно з землями короля), а з іншого – галло-римські латифундії та канонічні території єпископств.

До того ж християнство на той час вже встигло стати великою духовною силою, що правила всіма мирськими справами. Його прийняття супроводжувалося введенням латинської писемності. Церква засновувала монастирі (близько 250-ти під кінець правління Хлодвіга), будувала храми, зберігала давні рукописи й книги, спадщину античної науки. Майже в кожному значному населеному пункті зводився храм, де священик вів богослужіння й настановлював прихожан, як поводитися в земному житті.

Двір Хлодвіга був неоднорідний за складом: тут можна було побачити і єпископів, і знатних вельмож романського походження, і грубих представників різношерстої франкської дружини. У V–VI ст. у франків ще міцними були традиційні общинні й родові зв’язки. Родову знать значною мірою винищив Хлодвіг, а служила знать, що формувалася як правляча верхівка в ході його військових походів, була нечисленною. Однак саме остання, наглядаючи за правильним надходженням до королівської скарбниці внесків – відрахувань з торгових операцій, судових штрафів тощо, перетворювалася на органи державного управління і витісняла старовинні виборні посади.

За Хлодвіга загальноплемінних народних зборів у франків вже не було. Вони були замінені весняними оглядинами війська – “березневі поля”. Утвердження нової публічної влади було пов’язане з введенням територіального поділу населення. Землі, заселені франками, були поділені на “паги”, що складалися з більш дрібних одиниць – сотень.

Король та його наближені фактично вирішували найважливіші питання державного життя: податків, війни та миру тощо. Король виступав перш за все, як “охоронець миру”, як виконавець вироків общини. У Хлодвіга не було благородних рис германських королів-воїнів – це був справжній варвар, жадібний до влади і користі. Християнство також не мало на Хлодвіга щонайменшого впливу: чи будучи язичником, чи згодом християнином, він діяв безсоромно там, де йшлося про розширення його влади і володінь.

До 510 р. Хлодвіг, зміцнюючи одноосібну владу, систематично й жорстоко винищував усіх дрібних франкських правителів – конкурентів на престол.

При Хлодвігові почали з’являтися королівські укази (едикти, декрети, капітулярії). Однак королівські розпорядження торкалися лише незначного кола державних справ – збору війська, виклику до суду. Він впровадив писаний звід законів – “Салічну правду” (Lex Salica), збірник безсистемних записів звичаєвого права салічних франків, що відноситься до V ст., однак більшість цих звичаїв склалися ще у додержавний період.

Хлодвіг помер 27 листопада 511 р. Він залишив своїм спадкоємцям державу, що охопила північну частину сучасної Франції, Бельгію, Голландію, північний захід і центр сучасної Німеччини. Головними підсумками його правління стало зміцнення державного апарату, кодифікація законодавства, прийняття християнства як державної релігії й розширення вдвічі території Франкського королівства.