49. Виникнення Французького королівства. Політика перших Капетінгів.(роман тютенко)

Після розпаду Каролінгзької імперії у 843р. під владою останніх Каролінгів у Франції залишилися Нейстрія і північно-західна частина колишньої Бургундії-герцогство Бургундія. Протягом Х ст. йшла боротьба за корону між графами Паризькими(Робертінами) і останніми Каролінгами. Законним спадкоємцем французького престолу був брат Лотаря - Карл, герцог Нижньої Лотарингії; але французькі феодали 981р.на з’їзді у Сенлісі обрали королем Гуго Капета(987 – 996). У Х ст. країна здобула своє теперішнє ім'я. Вона стала називатися Францією (по найменуванню області навколо Парижа - Іль-де-Франс).

Землі Капетингів (королівський домен) зосереджувалися навколо Парижа і Орлеана. На схід від них лежало графство Шампань, на південний схід - герцогство Бургундське. По середній і нижній течії Луари були розташовані графства Блуа, Турень і Анжу; дещо південніше Луари - Пуату.

Гуго Капет, намагаючись перетягнути на свою сторону великих феодалів,узаконив спадковість їх ленів. Незважаючи на це, герцога Карла все одно підтримали феодали земель, розташованих на південь від Луари. Вони допомогли йому зайняти Лан, який був столицею останніх Каролінгів. У відповідь Гуго укріпив оборону північно-західних міст, декларуючи необхідність захисту від вікінгів, та знову повернув столицю у Париж.

Ряд дослідників пов’язують з Гуго Капетом „феодальну революцію”, тобто масову заміну бенефіцій на феоди, яка, на їх думку, привела до зростання чисельності населення, збільшення обсягів виробництва та підняття продуктивності праці. Політика Гуго Капета, який шукав підтримки у своїх васалів і намагався завоювати їх щедрістю, прискорила процеси феодалізації. Тримаючи бенефіції, які потім переходили в інші руки, їх власники не були зацікавлені у перспективах того чи іншого господарства. Їх цікавила можливість миттєвої та максимальної віддачі від отриманих територій.

Наступний французький король Роберт ІІ Благочестивий (971-1031) крім проблем з власними васалами зіткнувся з відвертим тиском з боку Німецького королівства. Роберт був одружений з двоюрідною сестрою Бертою, дочкою Конрада, короля Провансу. Папа Григорій V (996-999) оголосив шлюб французького короля недійсним і наложив на нього семирічне покаяння. Роберт ІІ відмовився підпорядкуватися папському рішенню. Тоді папа відлучив короля від церкви. Наступним папою Сильвестром ІІ (999-1003) став Герберт Аквілакський,який свого часу він сприяв обранню Гуго Капета королем Франції та навчав його сина, не збирався знімати відлучення з короля. Роберт ІІ розвівся з Бертою та одружився з Констанцією, дочкою графа Тулузького. Для нього стратегічно важливим був південний регіон, тому альнс з потужним графом Тулузи мав компенсувати втрати від розводу.

Уже у 1015 р. король Роберт ІІ віддав герцогство Бургундію своєму синові Генріху, якого у 1027 р. по смерті старшого сина проголосив наступником. Але утвердитися королю Генріху І (1031-1060) було нелегко. Доводилося іти на значні поступки васалам,зокрема норманським герцогам. Найбільше загрожувала Генріху І можливість перетворення на васала імперії. Очевидно, що останнє привело короля до шлюбу з Анною Ярославною (1032 – після 1075), дочкою великого князя Русі Ярослава Мудрого.

У Анни i Генрiха було троє синiв: Фiлiп, Роберт та Гуго. Досить довге правлiння старшого сина Анни Фiлiпа I (1060-1108), однак, не стало для Францiї перiодом укрiплення королiвської влади. Перший період регеншою була королева. Самостійне правління Філіппа І також не можна вважати надто успішним. Він навіть спокійно момент, коли його номінальний васал герцог Нормандії завоював Англію і став королем. Лише раз він очолив військо, пробуючи втрутитися у боротьбу у Фландрії, але цей похід завершився поразкою у битві при Касселі (1071).

Філіпп І наповнював свою скарбницю, широко використовуючи своє право інвенститури. Він брав плату з поставлених прелатів аж поки папа Григорій VII не став звинувачувати короля у симонії, тобто продажі церковних посад. Відлучення від церкви, яким грозив папа, так і не був об’явлений, а інвеститура залишилася у Франції за королівською владою. Але 1094 р. він був відлучений від церкви за самовільний розвід з першою дружиною Бертою Голландською та одруженням з Бертрадою, графинею Анжуйською.

+50. Категорії селян феодального помістя. Їхні повинності.(БОГДАН МАТУЛКІН)

Отже,слід сказати, що селянське населення феодальної вотчини не було єдиним за своїм походженням і за правовим статусом.

Можна виділити 3 основні групи селян:

колони ( соloni , ingénui )

літи (lidi , liti)

cерви – раби ( servi mancipii)

Переважаючу більшість залежного селянства в каролінзькій феодальній вотчині складали КОЛОНИ.

Вони : не втратили повністю своєї особистої свободи ,проте вже ж знаходились в поземельній залежності від вотчинника, на землі якого сиділи і не могли вийти зі свого наділу , що знаходився в них у спадковому користуванні і були обмежені в розпорядженні цим наділом.

Основну масу колонів цієї епохи складали нащадки раніше вільних селян- общинників. З плином часу вони все більше втрачали особисту свободу та зливалися з літами та рабами в одну масу залежних селян помістя.

СЕРВИ ( раби ) : вони жили в вотчині , поділялись на 2 категорії :

- Дворові раби – не мали наділу ( mancipia non casata )

- Раби,що мали землю – servi casati

Дворові раби жили і працювали на панському дворі : їх можна було купити і продати, і все те, що вони мали чи придбали – розглядалось як власність господаря раба!!!

Раби, що були наділені землею зазвичай не відчужувались без землі і по своєму фактичному положенню були вже не рабами, а закріпаченими селянами. На відміну від колонів , вони знаходились не лише в поземельній, а також і в особистій власності феодала.!!!

ЛІТИ - вони займали проміжне положення між колонами та сервами. Зазвичай знаходились під патронатом якогось світського чи духовного великого землевласника, що тримав свій наділ у спадковому користуванні.

В залежності від того,кому першочергово належали селянські наділи ( манси )- колону,літу, чи рабу – тому вони називались : вільними,лімськими,чи рабськими.

Але в 9 столітті. рабські та літські манси часто потрапляють в руки колонів і навпаки. При цьому повинності ,що селяни повинні були виконувати на користь феодала, визначались не правовим положенням самого землетримача( колона,літа,раба) ,а характером манса ( вільного,лімського,рабського).

ЦЕ говорить про те,що грані в правовому положенні окремих категорій селян постійно знищувались і вони все більше з”єднувались в одну масу залежних

Повинності

Залежні селяни всіх категорій були зобов”язані нести на користь сеньйора-феодала певні повинності – виконувати панщину і платити оброки.

Найтяжчою була повинність сервів, що працювали на землі сеньйорів зазвичай не менше 3 днів на тиждень , виконуючи найтяжчі роботи.

Колони також працювали на панщині,проте основною їхньою формою панщини була не тижнева , а поурочна панщина, при якій вони зобов»язувались обробляти на користь феодала певну ділянку землі, збирати з неї урожай, рубати ліс тощо.

З початку 9 століття є тенденція до росту розмірів панщини і в колонів. Всі залежні селяни платили оброк в натуральній формі – зерном,мукою,вином,птицею,яйцями та ремісничими виробами.

Деколи і в грошовій формі оброк!-але лише з сервів!!!